Допомогти світові піднести погляд вгору. На загальній аудієнції з Папою Франциском
10 квітня 2013
«Під час попередньої катехизи ми зупинилися на події Воскресіння Ісуса, в якій особливу
роль відіграли жінки. Сьогодні хочу замислитися над її спасенними наслідками», – цими
словами Папа Франциск розпочав своє чергове повчання, присвячене Рокові віри,
яке він виголосив під час загальної аудієнції у середу, 10 квітня 2013 р. Що означає
Воскресіння в нашому житті? Чому без нього марна наша віра? Шукання відповіді на ці
запитання і стало провідною думкою зустрічі Святішого Отця з паломниками.
«Наша
віра, – пояснив Папа Франциск, – ґрунтується на Христових смерті та воскресінні, як
дім спирається на фундаменті: якщо він похитнеться, руйнується увесь дім. Так, на
хресті Ісус пожертвував Себе Самого, беручи на Себе наші гріхи та зійшовши до безодні
смерті, а у воскресінні перемагає їх, усуває їх та відкриває шлях до відродження у
новому житті».
Апостол каже нам, що через Христове Воскресіння сталося щось
зовсім нового: ми звільнені від рабства гріха та стали Божими дітьми, відродилися
до нового життя. В житті кожного з нас це здійснюється у Святому Таїнстві Хрищення.
У цьому контексті Святіший Отець пригадав давній обряд уділення Хрищення через занурення
у великій хрестильниці, після чого охрищений, вийшовши з неї, одягав новий білий одяг,
що символізує народження до нового життя, занурившись у Христові смерть і воскресіння.
У Посланні до Римлян читаємо, що через Хрищення ми «прийняли дух усиновленя, яким
кличемо: «Авва! Отче!». «Святий Дух, – сказав Папа Франциск, – здійснює в нас цей
новий стан Божих дітей. І це – найбільший дар, який ми отримуємо із Пасхального таїнства
Ісуса. Бог ставиться до нас, як до дітей, розуміє нас, прощає, обіймає і любить, навіть
тоді, коли ми помиляємося. Вже в Старому Завіті пророк Ісая стверджував, що навіть
якщо мати забуде про свою дитину, Бог ніколи не забуде про нас, в жодному моменті
(пор 49,15). І це прекрасно!
Але ці наші дитинні взаємини з Богом «не є скарбом,
який зберігаємо у якомусь кутику нашого життя». Ці взаємини повинні зростати, черпати
поживу із щоденного слухання Божого Слова, молитви, участі в Святих Тайнах, через
милосердну любов. «Ми можемо жити, як Божі діти! – двічі наголосив Святіший Отець.
– І в цьому наша гідність. Поводитися, як справжні діти! Це означає, що ми щодня повинні
дозволити, щоб Христос перемінював нас та вчиняв подібними до Себе». А це означає
намагатися жити по-християнськи, наслідувати Ісуса, навіть усвідомлюючи свої немочі.
«Спокуса відсунути Бога набік, щоб поставити у центрі себе самого, завжди при дверях
нашого серця, та й досвід гріха ранить наше християнське життя, наше буття Божими
дітьми. І саме тому, – сказав Папа, – ми повинні також мати відвагу віри, аби не піддатися
ментальності, яка каже: “Бог непотрібний, Він не важливий для тебе, тощо”. Все якраз
навпаки: лише поводячись як Божі діти, не знеохочуючись своїми падіннями, гріхами,
ми відчуватимемо, що Він нас любить, наше життя буде новим, натхненим спокоєм та радістю.
Бог – наша сила! Бог – наша надія!».
Далі Святіший Отець зазначив, що ми повинні
бути першими, хто має цю непохитну надію, щоб бути «видимим знаком» для всіх інших.
Адже Воскреслий Господь є джерелом надії, яка не зменшується і не розчаровує. «Скільки
ж то разів у нашому житті випаровуються надії, скільки ж то разів сподівання, які
носимо у серці, не здійснюються! – вів далі Папа Франциск. – Наша християнська надія
є сильною, певною, непохитною на цій землі, на якій Бог нас покликав іти вперед, і
є відкритою на вічність, тому що ґрунтується на Богові, Який завжди вірний. Ми не
повинні цього забувати: Бог завжди вірний, Бог завжди вірний щодо нас».
Бути
воскреслими з Христом через Хрищення, отримання нетлінної спадщини, повинно вести
нас до шукання, насамперед, Божих речей, до думання про Нього, повинно спонукати нас
більше молитися. «Бути християнами, – зауважив Святіший Отець, – не зводиться до дотримування
наказів, але означає бути в Христі, думати як Він, поступати як Він, любити як Він;
а також дозволити, щоб Він запанував над нашим життям та його змінив, перетворив,
визволив його з темряви зла та гріха».
«Дорогі брати й сестри, – закликав на
завершення Папа Франциск, – тим, хто запитує нас про причини нашої надії, вказуймо
на Воскреслого Христа. Вказуймо на Нього через звіщення Божого слова, але, насамперед,
своїм життям, як воскреслих. Показуймо радість, яка випливає з буття Божими дітьми,
свободу, яку нам дарує життя у Христі, що є справжньою свободою, визволенням від рабства
зла, гріха, смерті! Споглядаймо на небесну батьківщину, тоді матимемо нове світло
та силу також і в наших щоденних трудах та стараннях. Це – цінне служіння, яке ми
повинні запропонувати цьому нашому світові, якому часто не вдається піднести погляд
вгору, не вдається більше підносити погляд до Бога».