Християнська надія – це не оптимізм, але «палке очікування» об’явлення Божого Сина.
На цьому наголосив Папа Франциск у проповіді, виголошеній під час ранкової Святої
Меси у вівторок, 29 жовтня 2013 р., перестерігаючи християн перед зручним рутинним
наставленням, адже християнська надія є динамічною та життєдайною.
Спонукою
для цих роздумів стали слова святого Павла з Послання до Римлян, в яких апостол говорить
про суть християнської надії. Коментуючи цей уривок, Святіший Отець зазначив, що створіння
піддалося занепадові, а тому християнин живе у постійному напруженні між надією та
неволею. Повторюючи за святим Павлом, проповідник зазначив, що «надія не розчаровує,
вона є певною», але трудність полягає в тому, що «не є легко зрозуміти», що таке надія,
і ми іноді вважаємо, що «бути людиною надії це те саме, що бути оптимістичною особою».
Але це не так.
«Надія, – сказав Папа, – це не оптимізм, вона не є тією здатністю
дивитися бадьоро на справи та йти вперед. Ні, це оптимізм, але не надія. Не є надією
і позитивне наставлення до речей. (...) Все це є добрим, без сумніву! Але це ще не
надія. І не є легко зрозуміти, чим вона є...». Як зауважив проповідник, кажуть, що
надія є найсмиреннішою серед трьох чеснот, тому що у житті вона є приховується. Віру
та любов видно, чути, відомо, чим вони є. Але що таке надія? Що означає наставлення
надії?
Щоб «дещо наблизитися» до розуміння того, чим є надія, Святіший Отець
запропонував розпочати від ствердження, що «надія – це ризик, це – ризикована чеснота».
Вона не є ілюзією, але, як пише святий Павло: «палким очікуванням». Отож, мати надію
означає прагнути того об’явлення, а тому це «більше, ніж оптимізм».
Перші християни
зображали надію, як якір: тобто, надія є якорем, закріпленим біля берега потойбічності,
а наше життя – це прямування до цього якоря. Отож, слід відповісти собі на запитання:
«Де закинув свій якір кожен із нас? Чи ми заякорені саме біля берега того дуже далекого
океану, чи у штучній водоймі, створеній нами, нашими правилами, нашою поведінкою,
нашим розпорядком?» Бо коли все звично і зручно, то «це не є надією».
Папа
зауважив, що іншим прообразом надії, запропонованим святим Павлом, є образ пологів,
адже надія існує в динаміці передавання життя. «Одна річ, – зауважив він, – жити в
надії, тому що надією ми спаслися, а інша – жити, як добрі християни, і не більше
того. Жити в очікуванні об’явлення, чи добре жити, дотримуючись заповідей, бути заякореними
біля отого далекого берега, чи запаркованими в штучній водоймі». Щоб пояснити це,
Святіший Отець вказав на приклад Богородиці: «Юна дівчина, після того, як почула,
що вона є мамою, то змінила своє наставлення, вирушає в дорогу, допомагає та співає
пісню хвали. Коли жінка вагітніє, то залишається жінкою, але вона вже не є тільки
жінкою, вона – мама. І надія є чимось на зразок цього. Вона змінює наше наставлення:
це ми, але вже не ми, це ми, шукаючи того потойбічного, заякорені в ньому».