Остаточний суд, що буде наприкінці світу, певною мірою здійснюється у кожній хвилині
нашого життя. На загальній аудієнції з Папою Франциском 11 грудня 2013
Останнім елементом «Символу віри» – молитви, яку Римські Архиєреї Венедикт XVI та
Франциск протягом Року віри коментували під час загальних аудієнцій у середу,
є віра у вічне життя. І у середу, 11 грудня 2013 р., Святіший Отець розпочав розгляд
цієї теми, зупинившись на так званому останньому суді, наголосивши на тому, що вірні
не повинні боятися цього суду, який серед народу звично називають «страшним». За його
словами, якщо добре призадуматися над цією дійсністю у світлі Божого слова, «то вона
не може не розширювати серця християнина», ставати великою причиною «утішення та довіри».У цьому контексті Наступник святого Петра пригадав про свідчення перших християн, які під час своїх зібрань молилися словами: «Maranathà», що в перекладі з арамейської мови може означати «Прийди, Господи!», або «Господь близько». Папа зауважив, що у цих словах, якими завершується остання книга Святого Письма – Книга Одкровення, можемо розпізнати вершину християнського об’явлення. Це слова «Церкви-нареченої, яка від імені всього людства» звертається до свого Нареченого Христа, шукаючи Його обіймів, які є «повнотою життя та повнотою любові». «Якщо думатимемо про суд у цій перспективі, то будь-які страхи й вагання відступають, залишаючи місце для очікування та глибокої радості», – запевнив Святіший Отець.
Крім того, ще однією причиною підбадьорення та довіри для нас повинно бути ствердження, що під час цього суду ми не будемо залишені самі, навіть більше, Ісус у Євангелії від Матея каже, що наприкінці часів ті, хто йшов за Ним, у Його славі разом з Ним судитимуть світ. І це, за словами Папи, привід для великого утішення знати, що під час остаточного суду ми можемо розраховувати не лише на Христове заступництво перед Отцем, але також «на заступництво і прихильність багатьох наших братів і сестер у вірі».
Врешті, у Євангелії від Івана знаходимо ствердження, що «Бог не послав Сина у світ, щоб світ засудити, але щоб Ним спасти світ. Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, – той уже засуджений». Святіший Отець пояснив, що це означає, що цей остаточний суд відбувається вже тепер, під час нашого життя, у кожній хвилині життя, яка є виявом або нашого прийняття з вірою спасіння, здійснюваного Христом, або нашого невірства, наслідком якого є «замкненість у собі самих». «А якщо ми замикаємося на Ісусову любов, то це ми самі себе засуджуємо», – наголосив Папа Франциск, повторюючи, що спасіння полягає у тому, щоб відкритися на Ісуса, просити прощення за гріхи та йти за Христом з бажанням бути добрими.
Підсумовуючи, Святіший Отець підкреслив, що це ми самі, певною мірою, «можемо стати суддями самі собі», а тому треба невтомно «чувати над своїми думками та поведінкою», і, таким чином, «вже тепер досвідчувати тепло і сяйво Божого обличчя, яке у вічному житті споглядатимемо у повноті, і це буде прекрасним».
| All the contents on this site are copyrighted ©. |