Evangelii gaudium – з Папою Франциском про нову євангелізацію (10)
«Слово має у собі
такий потенціал, якого ми не можемо передбачити», – пише Папа Франциск у 22 пункті
Апостольського Напоумлення «Радість Євангелія», додаючи, що «Церква повинна прийняти
цю невловиму свободу Божого слова, яке є дієвим у власний спосіб і в різноманітних
формах, настільки різних, що часто не вкладаються у наші передбачення та розбивають
наші схеми»Далі Наступник святого Петра пригадує, що єдність Церкви з Ісусом є «єдністю в дорозі», яка виражається, як «місійна спільність». Тому, вірність прикладові Учителя спонукає Церкву виходити «звіщати Євангеліє всім, по всіх місцях, при всіх нагодах, без зволікання, без знеохочення і без страху». Адже «радість Євангелія призначена для всього люду, не можна нікого виключати від участі у ній» (п. 23).
Тому, Церква, «яка вирушає в дорогу» – це місійна спільнота учнів, що беруть ініціативу, включаються, супроводжують, приносять плоди та святкують. Євангелізаційна спільнота відчуває, що Бог першим взяв ініціативу, випередив її в любові, а тому «вміє зробити перший крок», шукаючи тих, які далеко, виходячи на перехрестя, щоб запросити виключених. «Вона живе невичерпним прагненням нести далі милосердя, що є плодом досвіду безмежного милосердя Небесного Отця та його сили, що поширюється». Отож, Папа закликає «наважитись брати ініціативу».
Наслідком цього є те, що Церква «вміє включитися». Коли Ісус вмив ноги апостолам, Він Сам «залучився», і «втягує у діло Своїх», кажучи: «Блаженні будете, коли чинитимете те саме». За словами Святішого Отця, «євангелізаційна спільнота, своїми ділами і жестами, входить у життя інших людей, скорочує відстані, понижується, якщо це необхідно, аж до упокорення, та бере на себе людське життя, торкаючись страждального Христового тіла серед людей».
Таким чином, як зазначає далі Папа, євангелізатор «пахне вівцями», а вони «слухають його голосу». Отож, «євангелізаційна спільнота» стає готовою «супроводжувати». Вона супроводжує людство «в усіх його випробуваннях», будучи дуже терпеливою та уникаючи переступати межі.
Вірна отриманому від Господа Бога дарові, євангелізаційна спільнота вміє приносити плоди, тому що «Господь бажає, щоб вона була плідною». Вона «дбає про зерно і не втрачає терпеливості з приводу кукілю». Подібно до сіяча, який «шукає способів для того, щоб Слово втілювалося у конкретній ситуації та приносило плоди нового життя, навіть якщо на перший погляд вони будуть недосконалими і неповними». За словами Святішого Отця, учень вміє жертвувати своє життя аж до мучеництва, але «його мрією не є збирати собі неприятелів, але щоб Боже слово було прийняте та виявило свою визволяючу та оновлюючу силу».
Врешті, «радісна євангелізаційна спільнота завжди вміє святкувати», відзначаючи кожну маленьку перемогу, кожен крок вперед в ділі євангелізації. Ця «радісна євангелізація» приймає форму прекрасного в літургії, посеред щоденної вимоги спричинятися до поступу добра. «Церква, – підсумовує Папа, – євангелізує та євангелізується через красу Літургії, яка є також відправою євангелізаційної діяльності та джерелом оновленої спонуки наново себе віддавати» (п. 24).
| All the contents on this site are copyrighted ©. |