Evangelii gaudium – з Папою Франциском про нову євангелізацію (13)

Evangelii gaudium – з Папою Франциском про нову євангелізацію (13)

Продовжуємо читати Апостольське Напоумлення Папи Франциска «Радість Євангелія», присвячене новій євангелізації. У другій частині першого розділу він роздумує про необхідність «навернення душпастирства», щоб кожна церковна структура ставала «належним каналом євангелізації сучасного світу». «Кожна місцева Церква, частинка Католицької Церкви під проводом свого єпископа, також покликана до місійного навернення, – пише Святіший Отець. – Вона є суб’єктом євангелізації, оскільки є конкретним вираженням єдиної Церкви в певному місці світу, і в ній дійсно присутня та діє єдина, свята, католицька й апостольська Христова Церква» (п. 30).

Папа звертає увагу на той факт, що місцева Церква є Церквою, втіленою у конкретному просторі, і вона забезпечена всіма засобами спасіння, даними Христом, які набирають місцевих рис. «Її радість передавання іншим Ісуса Христа виражається як у її дбанні про те, щоб звіщати Його у інших місцях, які цього потребують, так і в постійному виходові на периферію своєї власної території або до нових суспільно-культурних середовищ. Вона дбає про те, щоб завжди перебувати там, де найбільше бракує світла та життя Воскреслого. А щоб ця місійна спонука завжди була якомога насиченішою, великодушнішою та пліднішою, закликаю також кожну місцеву Церкву вступити у рішучий процес розпізнавання, очищення та реформи» (п. 30), – пише далі Глава Католицької Церкви.

«Єпископ, – наголошує Святіший Отець, – повинен завжди сприяти місійному сопричастю в своїй дієцезальній Церкві, прямуючи до ідеалу перших християнських громад, в яких віруючі мали одне серце і одну душу» (п. 31). Тому він іноді повинен «ставати попереду та вказувати дорогу і підтримувати надії народу», іншим разом «просто залишатиметься посеред усіх», шляхом простої та милосердної близькості, але в деяких обставинах «повинен буде іти позаду людей, щоб допомогти тим, які відстали», але й також тому, що «сама отара наділена власним нюхом, щоб знаходити нові шляхи». «Виконуючи завдання сприяти динамічному, відкритому та місійному сопричастю, він повинен підтримувати та дбати про зрілість форм співучасті, передбачених Кодексом канонічного права та інші форми душпастирського діалогу, бажаючи вислуховувати всіх, а не лише деяких, які завжди готові говорити компліменти. Але метою цих процесів співучасті не повинна бути, насамперед, церковна організація, але радше місійна мрія дійти до всіх» (п. 31).