Зцілитись від корупції (6)

Гортаючи попереднього разу книгу «Корупція та гріх. Кілька думок на тему корупції» колишнього Буенос-Айреського архиєпископа кардинала Хорхе Маріо Берґольйо, теперішнього Папи Франциска, ми прочитали ствердження, зроблене на основі Ісусової причті про митаря і фарисея про те, що корумпована людина відчуває потребу виправдовуватись, хоч навіть і не зауважує, що це робить. Спосіб виправдовуватися полягає у порівнюванні себе з іншими, і має дві характерні риси.

По-перше, вона це робить, посилаючись на крайні, перебільшені чи негативні ситуації, як от нахил до крадіжки, несправедливість, перелюб, не дотримуватись посту, не сплачувати десятини. В усьому цьому фарисей із згаданої притчі звинувачував митаря, протиставляючи йому свої власні добрі манери. Але це – сфальсифіковане порівняння, тому що його категорії є відмінними. Це спроба порівнювати ілюзію, видимість із дійсністю, що не є такою. І тут з’являється друга характеристика цього виправдування себе: під час цього порівнювання вислів, на який робиться посилання, зводиться до карикатури.

В цих випадках зіставлення робиться із сторонніми ситуаціями, які якимось чином стосуються цієї людини, або чиниться інтерпретація фактів у світлі інших схожих фактів, які лише здаються дійсними, а коли й є дійсними, то застосовані невідповідно. Так, наприклад, фарисеї богохулили проти Христа, несподівано заявивши під час суперечки: «Ми не народилися з розпусти», натякаючи, на думку деяких екзегетів, на події, що відбувалися перед Різдвом, або коли намагалися применшити діяльність Ісуса, представляючи Його, як звичайного бунтівника, підбурюючи Пилата словами: «Якщо ти відпустиш його, то не будеш приятелем кесаря, бо той, хто називає себе царем, противиться кесареві». В цьому останньому випадку бачимо приклад порівняння з політичним фактом. Отож, коли маємо перед собою такі форми виправдання, то можемо припустити, що маємо справу з випадком корупції.

Порівнюючи себе з іншими, корумпована людина стає суддею інших, вважаючи себе мірилом моральної поведінки. Коли фарисей каже: «Дякую, Тобі, Боже, що я не такий, як той митар», то має на увазі, що той митар – не такий, як він. Він вважає себе мірилом, бо платить десятину, постить, тощо…

Але ніхто не може силувати дійсність, не наражаючись на небезпеку того, що вона обернеться проти нього самого. Суттю судження корумпованої людини стає брехня, брехня проти життя, проти буття, брехня, яка з часом обернеться проти її автора. З моральної точки зору корумпована особа може цього уникнути, тому що приписує іншим своє власне зло. Однак, це лише тимчасовий захід, який не робить нічого іншого, як посилює намагання особи повернути свою автентичність, тому що, не зважаючи на обман, істина нікуди не зникає.

Корупція веде до втрати порядності, що оберігає істину та вчиняє можливою її автентичність. Порядність, крім того, оберігає доброту й красу, тобто, єдність буття. Але зіпсуття-корумпованість йде далі, не обмежується лише втратою порядності, але веде до «сором’язливої безсоромності».

Щоб допомогти зрозуміти, що він має на увазі, кардинал Бергольйо наводить такий приклад. Вкрасти гаманець у якоїсь пані – це гріх. І ось стався такий випадок, злодія заарештували, а пані розповідає своїм приятелькам, в яку прірву котиться світ, влада повинна вживати рішучих заходів, бо вже страшно навіть вийти на вулицю. Але ця пані, жертва кишенькового злодія, одночасно, жодним чином не перейматиметься тим фактом, що її чоловік-бізнесмен через офшорні рахунки краде в держави податки, чи обділяє працівників, не дотримуючись трудового законодавства.