Зцілитись від корупції (7)

Гортаючи попереднього разу книгу «Корупція та гріх. Кілька думок на тему корупції» колишнього Буенос-Айреського архиєпископа кардинала Хорхе Маріо Берґольйо, теперішнього Папи Франциска, ми прочитали, що порівнюючи себе з іншими, корумпована людина підноситься до того, щоб ставати суддею інших, вважаючи себе мірилом моральної поведінки. Коли фарисей з відомої притчі каже: «Дякую, Тобі, Боже, що я не такий, як той митар», то має на увазі, що той митар – не такий, як він. Він вважає себе мірилом, бо платить десятину, постить, тощо…

Разом з цим наставленням вважати себе мірилом, як зазначає далі автор, існує ще одна ознака. Будь-яка корупція зростає та виражає себе в атмосфері тріумфалізму. Він є ідеальним розплідником для корупційних наставлень, оскільки дає відчуття успішного результату, так що корумпована особа почувається переможцем, тріумфує. Отож, вона самоутверджується та поступає далі в цьому переможному середовищі, адже все йде якнайкраще. І починаючи від цього самозадоволеного почуття, від зазнавання насолоди «попутного вітру», всі ситуації реорганізовується та наново переозброюються згідно з помилковими критеріями. Але це не тріумф, а лише показна самовпевненість. Наприклад, такі форми корупції, як мінливість та легковажність можуть зручно примоститися в згубній атмосфері «духовної світськості», що є нічим іншим, як тріумфом, який покладається на самовпевненість людських здатностей.

Корумпована особа, вбираючи в себе постійні ситуації виродження буття, чинить це так, щоб пробуджувати найоптимістичніші почуття щодо свого життя. Корумпована людина не має надії. Грішник сподівається прощення, натомість, корумпований навпаки, не сподівається його, тому що не почувається грішником, адже – тріумфує. І саме цей тріумфалізм, народжений в атмосфері почуття бути мірилом будь-якого судження, дозволяє корумпованій особі понижувати всіх інших до своєї тріумфуючої мірки.

В середовищі корупції неможливе зростання свободи. Корумпована особа не знає ні братерства, ні дружби, а лише спільництво. Для нього не існує заповіді любові до ворогів, чи розрізнення на основі давнього критерію: або ворог, або приятель. Система його координат знає лише або спільників, або ворогів. Наприклад, коли корумпована особа має владу, то постійно намагатиметься включати інших у своє зіпсуття, понижуючи їх до своєї мірки, роблячи їх спільниками свого стилю. А відбувається це все у середовищі тріумфальності, тому це по собі легко приймається іншими.

Тут бачимо ще одну відмінність між гріхом та корупцією. В той час, як гріх і спокуса є заразними, корупція має нахил до прозелітизму. Цей вимір проявляється у схильності скликати інших, але не для того, щоб чинити гріх, а щоб завербувати у стан гріха, тобто, стан зіпсуття-корумпованості: спочатку легко впроваджуючи у жадобу багатств, звідки недалеко до марнославства, тобто, до тріумфалізму, а далі – до нахабної гордості.