Початком діалогу є усвідомлення власної ідентичності. Папа Франциск до єпископів
Азії
Азія – це багатокультурне середовище, яке вимагає діалогу, в який, однак, неможливо
заангажуватися, не усвідомивши власної ідентичності. На це звернув увагу Папа Франциск
під час зустрічі з єпископами Азії, яка відбувалася 17 серпня 2014 р. у так званому
«Санктуарії невідомого мученика» в місцевості Хемі.
Зважаючи на місце проведення
зустрічі, Глава Католицької Церкви, вітаючи співбратів у єпископстві, насамперед звернув
увагу на те, що свідчення любові мучеників «принесло благодаті та благословення Церкві
в Кореї та за її межами» й побажав, щоб їхнє заступництво допомогло ієрархам «бути
вірними пастирями душ» ввірених їхній опіці.
«На цьому розлогому континенті,
що є домом багатьох різнорідних культур, Церква покликана бути гнучкою та винахідливою
у своєму свідченні Євангелія, шляхом діалогу та відкритості до всіх. У дійсності,
діалог є суттєвою частиною місії Церкви в Азії», – наголосив Наступник святого Петра,
підкреслюючи, що відправною точкою шляху діалогу з особами і культурами повинна бути
«наша християнська ідентичність». «Ми не можемо заангажуватися у справжній діалог,
якщо не усвідомлюємо своєї ідентичності, – пояснив він. – Але, з іншого боку, справжній
діалог неможливий, якщо ми не є здатними відкрити розум і серце, із прихильністю та
щирим прийняттям тих, до кого промовляємо». Отож, якщо бажаємо «вільно, відкрито та
плідно» спілкуватися з іншими, потрібно чітко розуміти, «те, чим ми є, що Бог зробив
для нас і чого Він від нас вимагає».
Але завдання освоїти та виразити власну
ідентичність не завжди є легким, бо, зважаючи на те, що «ми є грішниками», нас завжди
спокушуватиме «дух світу, який «проявляється у різноманітних формах». Святіший Отець
виокремив три з них: релятивізм, поверховність і шукання легких відповідей.
«Першою
з них є підступна помилка релятивізму, яка притемнює сяйво істини, й, розхитуючи землю
під нашими ногами, штовхає нас у піщані пливуни суєти й відчаю. Це спокуса, яка в
сучасному світі заторкує також і християнські громади, спонукаючи людей забувати про
те, що поза тим, що змінюється, існує також незмінна дійсність, остаточним фундаментом
якої є Христос, Який завжди той самий – учора, сьогодні й навіки», – зауважив Папа,
уточнюючи, що має на увазі не лише релятивізм, як систему мислення, але отой щоденний,
який «практично невловимо послаблює будь-яку ідентичність».
Поверховність є
другим засобом, за допомогою якого «світ загрожує стійкості нашої християнської ідентичності».
Вона полягає у «тому, щоб забавлятись модними тенденціями, винаходами, розвагами»,
замість того, щоб «посвятитися справді важливим речам». Також і у культурному середовищі,
«яке вивищує скороминуще» та «пропонує численні можливості ухиляння та втечі», це
може становити серйозну душпастирську проблему. «В церковних служителів ця поверховність
може проявлятися у захопленні душпастирськими програмами та теоріями, занедбуючи безпосередні
й плідні зустрічі з вірними, особливо, з молоддю, яка, натомість, потребує солідної
катехизації та надійного духовного проводу», – підкреслив Святіший Отець, наголошуючи,
що «без закорінення в Христі», істини, якими живемо, «поступово дають тріщину, практика
чеснот стає формальністю, а діалог зводиться до переговорів».
Третьою спокусою,
яка стоїть на перешкоді пізнанню ідентичності, Папа Франциск називає «примарну впевненість
у тому, що можна сховатися за простими відповідями, заготованими фразами, нормами
та правилами». Він пояснює, що віра «не є зосередженою на собі самій», але з природи
старається «виходити назовні». Прагнучи знайти зрозуміння, вона «породжує свідчення
та місію». «В цьому значенні, – зауважив Наступник святого Петра, – віра вчиняє нас
здатними одночасно бути відважними й смиренними в нашому свідченні надії та любові».
Тому, християнська ідентичність полягає у «зобов’язанні поклонятися лише одному Богові
та любити одні одних», виявляючи своїм прикладом «не лише те, у що віруємо, але те,
на що сподіваємося і Того, на кого ми поклали свою надію».
З цього Святіший
Отець робить висновок, що «саме жива віра в Христа становить нашу найглибшу ідентичність».
А з неї бере свій початок наш діалог, який означає «щиро, чесно та без самовпевненості»
нею ділитися. Оскільки «Христос є нашим життям», ми повинні говорити про Нього, від
Нього розпочинати, без сумнівів чи страху. «Простота Христового слова стає очевидною
у простоті нашого життя, у простоті нашого способу спілкуватися, у простоті наших
діл служіння і милосердя до наших братів і сестер», – зауважив Єпископ Риму.
«Тепер
же, – вів далі Папа, – хочу звернути увагу на додатковий елемент нашої християнської
ідентичності: вона є плідною. Оскільки вона безперервно народжується та живиться із
благодаті, яка випливає з діалогу з Господом, та спонуками Святого Духа, то приносить
плоді справедливості, добра й миру». У цьому контексті Глава Католицької Церкви спонукав
співбратів у єпископстві замислитися над тим, які плоди приносить християнська ідентичність
у громади, ввірені їхньому пастирському проводові.
Повертаючись до другої складової
справжнього діалогу, тобто, здатності до співпереживання, Святіший Отець зауважив,
що виклик полягає у тому, щоб «не обмежуватися лише слуханням слів, які промовляють
інші, але розуміти невисловлену комунікацію їхніх досвідів, сподівань і прагнень,
труднощів і того, що найбільше турбує їхні серця». Ця здатність вчиняє можливим справжній
діалог, в якому «слова, ідеї та запитання випливають із досвіду братерства та взаємоподіленої
людяності». Вона веде до справжньої зустрічі, в якій «серце промовляє до серця».
«Коли
поглянемо на великий Азійський континент, з його розлогими землями, стародавніми культурами
і традиціями, то усвідомлюємо, – підсумував Папа, – що в Божому задумі ваші християнські
спільноти є справді малим стадом, якому, однак, була ввірена місія нести світло Євангелія
до кінців землі».