Папи миру. Спадщина святих Івана ХХІІІ й Івана Павла ІІ та Папа Франциск (4)

Між 15 та 28 жовтня 1962 року світ стояв над прірвою: через Карибську кризу, що була вершиною міжнародного напруження під час холодної війни, існувала дійсна загроза застосування ядерної зборої з усіма можливими трагічними наслідками. Протягом цих двох тижнів, затамувавши подих, світ спостерігав за розвитком подій. А розв’язку вдалося знайти, завдяки впливові, хоч це і не відразу було визнано, на той час уже вісімдесятирічного Папи Ронкаллі – святого Івана ХХІІІ.

Пригадаємо, як розвивалися тоді події. Напередодні, 14 жовтня, американський розвідувальний літак зафіксував спорудження на Кубі пускових установок для ракет середньої дальності, здатних донести ядерні боєголовки на територію США. Через кілька днів було виявлено, що 4 установки вже були діючими. Опівдні, 16 жовтня, Президент США Кеннеді скликав на нараду Виконавчий Комітет Ради Національної Безпеки. Це засідання тривало 13 днів.

Спочатку про спорудження радянських ракетних баз на Кубі було повідомлено лише 14 ключовим офіцерам. На той час не існувало жодного плану, який можна було б застосувати у випадку безпосередньої загрози. Доводилося розпочати все з нуля. Прозвучали пропозиції, починаючи від дипломатичного тиску аж до відкритої інтервенції. Відкритий напад на Кубу спричинив би негайну окупацію західного Берліну радянськими військами, а дипломатичний шлях, у свою чергу, давав додатковий час і створював можливість радянським інженерам добудувати ракетні бази. Серед запропонованих пропозицій було обрано блокування морських шляхів, одночасно готуючись до інтервенції.

Через кілька днів, 22 жовтня, вперше шляхом телезвернення Кеннеді поінформував громадськість про те, що відкрито існування ядерних боєголовок на Кубі та заявив, що будь-яка ядерна атака з острова вважатиметься нападом з боку СРСР і одержить адекватну відповідь. Того ж дня флот США та деяких латиноамериканських союзників розпочали блокаду морських шляхів, метою якого було унеможливити подальші поставки радянського військового спорядження.

Однак, це блокування мало важливу юридичну перешкоду: у світлі міжнародного права воно означало оголошення війни, що могло викликати зворотну відповідь та призвести до ескалації протистояння. Тому, командування США оголосило про створення так званої «карантинної» зони в радіусі 800 миль від берегів Куби, заявляючи, що буде заблоковано прохід лише тих суден, які матимуть вантажі військового характеру. Якби радянські кораблі наважилися на штурм, це б могло спричинити безпосередній збройний конфлікт між двома тогочасними світовими наддержавами.

Щоб не виходити за рамки міжнародного права, США отримали згоду від Організації Американських Держав та залучили до патрулювання також кілька аргентинських військових кораблів. Одночасно, командування тиснуло на президента Кеннеді, щоб розпочати військові дії з метою недопущення завершення будівництва решти ракетних пускових установок.

Тим часом, Хрущов 23 та 24 жовтня скерував до Кеннеді листи, в яких запевняв у виключно «оборонному» характері балістичних ракет на Кубі й у виключно мирних намірах Радянського Союзу. Він також наполягав на знятті карантину в прибережних водах Куби і не відкидав можливості штурму.

Увесь світ затамував подих, відчуваючи загрозу ядерної війни. Між людьми почали поширюватися розмови про ядерний апокаліпсис. У багатьох містах розпочалися відповідні приготування і вправи цивільної оборони...

І саме у цей момент пролунав голос Папи Івана ХХІІІ, який не зважаючи на зайнятість, пов’язану із працями відритого лишень кілька тижнів перед тим Другого Ватиканського Собору, відчув необхідність особистої участі в переговорах. Необхідність такого втручання також наголошувалася з багатьох інших сторін.

25 жовтня 1962 року перед мікрофонами Ватиканського Радіо святий Іван ХХІІІ звернувся «до всіх людей доброї волі» з посланням французькою мовою, яке кілька годин перед тим Кеннеді та Хрущов отримали дипломатичними шляхами. Проти важких озброєнь світових потуг виступив моральний і духовний авторитет 80-річного Римського Папи...
________________________
За матеріалами: Fabrizio Nina, Gasparroni Fausto, “I papi della pace. L'eredità dei santi Roncalli e Wojtyla per papa Francesco”, Rizzioli 2014.