2014-10-18 13:26:00

Папа Павло VІ та українці


У неділю, 19 жовтня 2014 року, Слуга Божий Папа Павло VІ буде проголошений блаженним католицької Церкви. Він був на Петровім Престолі 15 років, тобто від 1963 до 1978 року. Але вже від 1924 року він почав працювати в Державному Секретаріаті Апостольської Столиці, а від 1954 року до вибору на Вселенського Архиєрея, був архиєпископом Мілану.

Протягом усього свого життя та діяльності він завжди був близьким до українського народу. Про це писав святої пам’яті архиєпископ Мирослав Марусин, який у ті часи тісно співпрацював з владикою Іваном Бучком, Апостольським Візитатором українців греко-католиків у Західній Європі, був його особистим секретарем, а 1974 року Папа Павло VІ призначив його Апостольським Візитатором українців на місце архиєпископа Івана Бучка.

Владика Мирослав Марусин пише: «Папа Павло VІ, батько всіх християн, любив своєю батьківською любов’ю і наш український народ. А знав він його потреби вже від перших років свого священицького служіння, найперше, як молодий співробітник Папи Пія ХІ, а потім – як права рука Ангельського пастиря Папи Пія ХІІ».

Преосвященний Марусин згадував, що він особисто пізнав і високо цінив Слугу Божого митрополита Андрея Шептицького, зберігаючи у серці велику пошану до нього, про що не раз згадував Владиці Іванові Бучку, якого знав і любив за його відданість Католицькій Церкві та Вселенським Архиєреям.

Йому, великою мірою, завдячують свій порятунок від насилля, а може й смерті, тисячі українських військовополонених. Коли він був Заступником Державного Секретаря, пізно вночі прийняв Архиєрея Івана Бучка, коли той прийшов до Папи Пія ХІІ просити порятунку для понад десяти тисяч українських полонених воїнів у Ріміні.

У важкі повоєнні роки він розумів духовні й матеріальні потреби наших скитальців, зокрема, науковців і студентів. Саме він знайшов спосіб, як врятувати мощі святого Йосафата, Архиєпископа Полоцького, коли у Відні їм загрожувало знищення. Джіованні Монтіні особисто зайнявся справою перевезення нетлінних мощей святого Йосафата до Риму, адже цьому Апостолові церковної єдності загрожувало ще одне переслідування і знищення.
У всіх складних справах архиєпископ Іван Бучко завжди мав вільний доступ до Державного Секретаріату, а тим самим – і до Святішого Отця, як про це свідчать численні листи за підписом монсеньйора Монтіні, світлини та інші документи.

У вересні 1969 року Папа Павло VІ зволив особисто прибути на урочисте посвячення собору Святої Софії в Римі та з цієї нагоди подарував частину мощей святого Папи Климента. Папа Павло VІ підніс до кардинальської гідності Верховного Архиєпископа Йосифа Сліпого і ставився до Первоієрарха української католицької Церкви з особливою братньою любов’ю. Павло VІ подбав про те, щоб за його часів українська Церква мала у Ватикані своїх представників на найвищих становищах, наприклад, у Конгрегації для Східних Церков, в Комісії приготування Кодексу східного канонічного права, в Комісії інтерпретації Декретів Другого Ватиканського Собору.

Папа Павло VІ був великим захисником "Мовчазної Церкви". Він часто зізнавався, що це – його «найболючіша рана». 29 вересня 1963 року, виступаючи на Вселенському Соборі, він заявив: «Нам треба бути реалістами і у жодний спосіб не приховувати тієї рани, яка з багатьох причин, доходить аж до цього Вселенського Собору. Невже можемо бути сліпими і не спостерегти, що на цьому зібранні є чимало порожніх місць? Коли ми про це згадуємо, нашу думку обтяжує те, що знаємо, а ще більше те, чого нам не дано знати: про священну ієрархію, про ченців і богопосвяених осіб, і чимало тих наших дітей, які зазнають тривог, переслідувань, нестач, утисків заради своєї непохитної віри в Христа і Церкву. Який же смуток з приводу цих страждань, як засмучує бачити, що в деяких країнах, на основі засад і методів політичної, расової чи релігійної нетерпимості, пригнічується релігійну свободу та інші основні права людини».

Подібні думки й почуття Папа Павло VІ висловив у липні 1977 року, приймаючи українських професорів і студентів, наголосивши, що поділяє страждання української греко-католицької Церквми. Своє звернення до них Папа Павло VІ завершив таким словами: «Оце ваше загальне горе і скорбота повсякчас присутнє. В ньому і ми беремо участь, і про нього раз у раз думаємо, і проказуємо молитву: за вас, за всі ваші добрі й здорові намірення, і супроводимо їх особливим апостольським благословенням».




На світлині:
1. Папа Павло VІ відвідує Блаженнішого Йосифа Сліпого після його звільнення з каторги та прибуття до Ватикану

2. 13 лютого 1972 року в базиліці святого Петра у Ватикані Папа Павло VІ уділив єпископські свячення Кир Єфремові Кривому, ЧСВВ, довголітньому Правлячому Архиєреєві Куритибської єпархії УГКЦ в Бразилії








All the contents on this site are copyrighted ©.