Папи миру. Спадщина святих Івана ХХІІІ й Івана Павла ІІ та Папа Франциск (10)

У різні періоди Римські Архиєреї писали енцикліки на тему миру. Згадаємо Pacem, Dei Munus Pulcherrium Папи Венедикта XV, яка побачила світ 23 травня 1920 року й була присвячена трагічним наслідкам першої світової війни. Але ще жодна енцикліка, як, зрештою, і жоден інший папський документ, на той час не спричинив такого резонансу в ЗМІ і не мав такого впливу на громадську думку у світі, як Pacem in Terris Івана ХХІІІ, що побачила світ 11 квітня 1963 року.

Журналісти всього світу присвятили багато місця у пресі аналізові цього документу, особливо підкреслюючи два елементи: універсальне поширення її богословського-душпастирської думки, тобто, що вона не була звернена виключно до католиків, та її вагу в політично-міжнародній сфері, наголошуючи на необхідності реформування та зміцнення ООН.

У той час, як «Washington Post» назвав енцикліку «світичем», запаленим на ввесь світ, «New York Herald Tribune» наголошував на «надзвичайній сміливості» Папи Івана ХХІІІ, який «розбудив сумління всіх людей доброї волі в усьому світі». Подібно й «New York Times» підкреслював виняткове історичне значення енцикліки, яка звернена до всіх людей, не зважаючи на різницю рас, вірувань чи політичних вподобань, вказуючи на ООН, як на «наріжний камінь» міжнародного правопорядку. Паризька ліберальна «Le Monde», писала про неї, як про «реалістичну, врівноважену та сповнену віри в майбутнє», а іспанська «ABC» назвала Pacem in Terris «поворотним моментом політичної доктрини Церкви».

Навіть преса на той час комуністичної Східної Європи, хоч і дещо маніпулюючи змістом, але приєдналася до схвалення цього документу Папи Івана ХХІІІ. Польська газета «Życie Warszawy», наприклад, відзначила «важливий жест» Папи, який вміщав серію принципів, під якими могли підписатися «усі партизани миру». А радянське інформагентство «ТАСС» відзначило політичну новизну, а насамперед, «зростання ролі робітничого класу» в навчанні Папи.

Енцикліка «Мир на землі» викликала захоплення і значної частини інтелектуалів, а французький композитор Даріус Мійо на основі її текстів уклав хорову симфонію. Збір суджень, що заполонили перші сторінки тогочасних газет, представляв, як тоді казали, своєрідний «схвальний плебісцит щодо енцикліки про мир». І цю популярність не можна пояснити лише великою популярністю в ЗМІ, якою на той час користувалася постать Івана ХХІІІ, якого «Time» назвав людиною року. Папський документ, у дійсності, увібрав та інтерпретував дуже поширений неспокій, що запанував після Берлінської та Карибської криз, пов’язаний із загрозою термоядерної війни. 

Людство, яке затамувавши подих спостерігало за подіями, які поставили світ на краю провалля, знайшло в енцикліці «Pacem in Terris» відповідь на занепокоєння, сповнену новизни та надії, що походила від Церкви, яка поставила себе великою посередницею між світовими потугами. Однак, суспільно-політично прочитання енцикліки, зокрема, з боку комуністичної та соціалістичної преси, спричинилося до спрощень та викривлень, які викликали звинувачення на адресу Папу Ронкаллі у прихильності до лівих політичних поглядів. 

Сьогодні католицькі дослідники чітко вказують та те, що мир, про який говорили комуністичні лідери, мав на увазі, по-суті, лише міжнародні стосунки, і в їхніх виступах не було жодного сліду від глибокого значення, яке в енцикліці надавалося розумінню миру, як будівлі, яку слід постійно споруджувати, та як складної мережі міжособових та міжнародних стосунків, згідних із прагненнями людського духа. Надзвичайна актуальність цього документу проявляється і сьогодні, пригадуючи нам про чотири колони, необхідні для будування справжнього миру, якими є істина, свобода, справедливість і любов.
________________________
За матеріалами: Fabrizio Nina, Gasparroni Fausto, “I papi della pace. L'eredità dei santi Roncalli e Wojtyla per papa Francesco”, Rizzioli 2014.