Папи миру. Спадщина святих Івана ХХІІІ й Івана Павла ІІ та Папа Франциск (11)

Енцикліку «Мир на землі» святого Івана ХХІІІ, яка побачила світ 11 квітня 1963 року, називають поворотним моментом у вченні Церкви про мир, адже вона запропонувала його нову концепцію.

Попередньо про мир говорилося в негативному ключі, тобто, що мир – це відсутність війни. Згідно з цим, панівна ментальність вважала, що якщо хочеш миру, то слід готуватися до війни. Натомість, Папа Ронкаллі запропонував позитивний підхід: якщо хочеш миру, то розбудовуй його. І це не було абстрактною утопією без дійсних основ. Мова йде про глибокий досвід кожної людини й суспільства, про нестримне прагнення людського серця та всіх народів.

Приймаючи 3 жовтня 2013 р. учасників заходів, присвячених 50-річчю «Pacem in Terris», Папа Франциск зазначив: «Енцикліка блаженного Івана ХХІІІ чітко пригадує нам, що справжній та гармонійний мир не є можливим, якщо не дбатимемо про те, щоб суспільство ставало справедливим та солідарним, якщо на всіх рівнях не долатимемо егоїзм, індивідуалізм та групові інтереси».

На думку теперішнього Наступника святого Петра, зерна миру, посіяні Папою Ронкаллі, принесли плоди. «Але, не зважаючи на те, що впали стіни та бар’єри, – додає він, – у світі й надалі існує потреба миру, а тому пригадка “Pacem in Terris” залишається надзвичайно актуальною». Папа Франциск вважає, що згадана енцикліка не мала на меті ствердити, що «завданням Церкви є давати конкретні вказівки щодо тем, які, зважаючи на свою комплексність, повинні бути віддані вільній дискусії». Адже у політичній, економічній чи соціальній сферах практичні вказівки дає «не догма, а діалог, слухання, терпеливість, пошана до іншого, щирість, а також готовність переглянути власну думку». По-суті, заклик до миру святого Івана ХХІІІ мав на меті спрямувати міжнародні дискусії на стежку згаданих чеснот.

Надзвичайна новизна цього документу, що з’явився в період епохальних загроз і напруження, але також наповнений великим сподіваннями, полягає в тому, що він і до сьогодні залишається непохитним орієнтиром, і не лише для католиків. Таким є пророчий дух енцикліки «Мир на землі», що не втратив актуальності до сьогодні, навчаючи, що в ядерній епосі є абсурдним ствердження, що конфлікти можна подолувати справедливою війною проти завданої несправедливості.

Ствердження святим Іваном ХХІІІ ірраціональності війни стало вододілом у соціальному вченні Церкви, привівши до відкинення теорії «справедливої війни». Мир здобувається не підготовкою до війни, але будуванням миру. Подальше вчення морального богослов’я визнає лише один виняток, який може оправдати військові дії: захист, як відповідь на дійсну агресію. Але однозначно стверджується, що глобальна безпека не повинна покладатися на ядерну зброю, а це вимагає рішучих кроків у сфері ядерного роззброєння.

У світлі вищесказаного також визріла ідея про те, що з метою відбудови передумов для миру у випадку злочинів проти людства, завдання втрутитися, насамперед, лежить на наднаціональній владі, ґрунтуючись на так званій «відповідальності захистити», про яку йде мова в енцикліці «Caritas in veritate» Венедикта XVI. Ця концепція, однак, вимагає щирої призадуми, адже нещодавня історія показала випадки її помилкового трактування. 

Через місяць після оприлюднення енцикліки «Мир на землі», 11 травня 1963 року, святий Іван ХХІІІ прибув до Квіриналу – президентського палацу, який протягом трьох сторіч, до 1870 року, був резиденцією Римських Єпископів, щоб отримати нещодавно засновану премію ім. Бальцана. Він отримав її в номінації «мир, людяність і братерство між народами». Промовляючи до тодішнього президента Антоніо Сеньї, Папа зазначив: «Через Ваші руки вручається відзнака високого рівня тому, хто тут, на землі, представляє Князя миру. Ваш жест якнайкрасномовніше виявляє однодушне прагнення людей та народів».

Це був останній прилюдний акт святого Івана ХХІІІ. Через кілька тижнів, 3 червня 1963 року, він відійшов до вічності. 
________________________
За матеріалами: Fabrizio Nina, Gasparroni Fausto, “I papi della pace. L'eredità dei santi Roncalli e Wojtyla per papa Francesco”, Rizzioli 2014.