«Хто вірує – той ніколи не самотній». Читання з енцикліки про віру (1)

«Lumen Fidei – Світло віри» – так називається перша Енцикліка Папи Франциска, що була підписана 29 червня та оприлюднена 5 липня 2013 року. Як зазначає сам автор, вона була майже завершена його попередником, і додає: «За це я йому дуже вдячний, і в Христовому братерстві, приймаю цю його цінну працю, додаючи до тексту деякий свій вклад».

Хто вірує, той бачить. Хто вірує, той ніколи не є самотнім, тому що віра є спільним благом, допомагаючи відрізняти добро від зла та будувати наші спільноти, даруючи надію. Саме так можна окреслити головну думку цієї енцикліки, над якою ми роздумуватимемо, присвячучи її перечитуванню кілька хвилин наприкінці наших передач у п’ятницю.

«Світло віри» – цими словами, як читаємо на початку енцикліки, передання Церкви окреслює великий дар принесений Ісусом, про який в Євангелії від Івана читаємо: «Я – світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві» (Ів. 12,46). Схожі слова зустрічаємо й у Посланні святого Павла до Коринтян: «Бог, який сказав: “Нехай із темряви світло засяє”, – освітлив серця наші» (2 Кор 4,6).

«У язичницькому світі, спраглому світла, розвинувся культ бога-сонця, Sol invictus, якого призивали на світанку, – пригадує Святіший Отець. – Але хоч сонце щодня наново народжувалося, всі добре розуміли, що воно не здатне наповнити своїм світлом усе життя людини. І насправді, сонце не освітлює всю дійсність, його промені не здатні досягнути темряви смерті, де перед його світлом закривається око людини».

Отож, усвідомлюючи великі горизонти, які їм відкривала віра, християни назвали Христа справжнім сонцем, «проміння Якого дарує життя». Промовляючи до Марти, яка оплакувала брата Лазаря, Ісус сказав: «Чи ж не казав я тобі, що коли віруватимеш, то побачиш славу Божу?». «Хто вірує, – робить висновок Папа, – той бачить, бачить за допомогою світла, яке просвічує увесь шлях, тому що приходить до нас від воскреслого Христа, незахідної ранкової зорі».