Повчання Папи Франциска – компас для вихователів (38)

Сьогодні повертаємось до дальшого читання уривків із книжки  «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн», в яку входить цикл конференцій про християнське виховання, що їх кардинал Хорхе Маріо Берґольйо (теперішній Папа Франциск) провів у столиці Аргентини 1999 року, коли був архиєпископом-митрополитом Буенос-Айреса. В них брали участь католицькі вихователі та вчителі всіх рівнів, як також і батьки.

Серед іншого, йшлося про те, що сучасна людина, а, зокрема молодь, живе відчуттям внутрішнього сирітства, власної непотрібності, досвіду відчуження від попереднього покоління, непродовжуваності, переривчастості, відчуття, що розбилось чи втратилось щось дуже важливе. Втрачаються зв’язки в часі і в соціополітичній тканині, з якої складається народ.  За  словами кардинала Берґольйо, «бачимо духовне та екзистенціальне викорінювання найціннішого, що є у людському житті».

Він вказує, що на жаль, на світовому рівні бачимо, як місцева культура, традиції, народні цінності легковажно втрачаються, або ж перетворюються на сувенірний бізнес низької якості. Очевидно, таке наставлення ще не встигло завоювати весь світ і в багатьох країнах та окремих регіонах ведеться велика робота, спрямована на захист та розвиток місцевої спадщини. Однак, міста дедалі більше втрачають здатність ідентифікувати своїх мешканців, у них заселюються люди, які не вкорінюються, не відчувають пов’язаності з минулим, ні прив’язаності до нього, не відчувають приналежності до місцевої історії. Переривчастість і брак вкорінення у просторі, ведуть до духовного та екзистенціального незакорінення, яке підсилює загальна економічна нестабільність.

У сучасній формі трансцендентність, яку несли із собою традиційні культури, насичені не тільки історією, але відчуттям сакральності, поволі почала втрачати свій сенс та значення, як також  бачиться, що викорінення їхніх символів сягає теж і духовного виміру.

Декому може здаватись, що сучасний медійний образ є новою системою символів, так би мовити, новим вікном, яке відчиняється у трансцедентність, як колись цю роль виконували храми та монументи. Майбутній Папа Франциск вказує на суттєву різницю: на початку минулого сторіччя іконка Пречистої Діви в робітничому клубі чи сільській читальні пригадувала про собор, де знаходилась чудотворна ікона, а для декого була вираженням сукупності його релігійних переконань, була релігійним символом, що єднає небо із землею, проминаюче – з вічним, людину – з Богом. Символом, який з’єднує, не вичерпується сам по собі, але зберігає свою сталість.

І, навпаки, медійний образ, які пропонують сучасні ЗМІ, зокрема реклама, чи Інтернет, не є символом непроминаючого, з нічим не єднає, а є виразом себе самого, не є посередником, а сценічною обстановкою,  яка часто набирає більшого значення, ніж те, що має зображати. Це ряд знаків, які вказують самі на себе і майже ніколи на ніщо інше, не подають справжньої, об’єктивної вказівки на позамедійну дійсність, або й вимагають, щоб творити дійсність на їхній основі.

Які зв’язки вони можуть запропонувати, у чому можуть вкоренити, якщо самі не мають тривких фундаментів? А якщо й намагаються говорити про «проекти гуманізації», то вони залишаються словами, які ніколи не допливають до гавані.

«Однак, всупереч усім передбаченням атеїстичного та невіруючого світу, релігія не зникла з лиця землі, не розчинилась у вирі модерних течій, а розвинулась  у нові вирази й форми», – вказав кардинал Берґольйо у своїй книжці «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн».