«Хто вірує – той ніколи не самотній». Читання з енцикліки про віру (4)

«Ми увірували в любов», – ці слова з Першого послання святого апостола Івана є заголовком першого розділу енцикліки «Світло віри» Папи Франциска, який розпочинається з роздумів над вірою старозавітного праотця Авраама у світлі того, що «віра відкриває перед нами шлях».

«Якщо хочемо зрозуміти, чим є віра, то мусимо розповісти її шлях, дорогу віруючих людей», – пише Папа, вказуючи на особливу роль Авраама, якого передання називає «нашим батьком у вірі». У його житті трапилося щось вражаючого: «Бог скерував до нього своє Слово, об’явився, як Бог, Який говорить і кличе його по-імені». Отож, «віра пов’язана зі слуханням» та «набирає особистого характеру», будучи «відповіддю на Слово, Яке особисто запитує» (п.8).

Слово, звернене до Авраама, складається з покликання та обітниці: заклику вийти зі своєї землі, тобто, «відкритися на нове життя», та обіцянки «численного потомства». Таким чином, «віра Авраама, як відповідь на Слово, завжди буде актом пам’яті», але не пам’яті, «зосередженої на минулому», але «пам’яті про обітницю», що здатна відкривати майбутнє та просвічувати життєві кроки. В цьому бачимо тісний зв’язок віри з надією (п.9).

Від Авраама вимагається «довіритися» цьому Слову. «Віра розуміє, що слово, дійсність, яка на перший погляд є примарною та проминаючою, коли сказане вірним Богом, стає чимось найнадійнішим та найнепохитнішим, що тільки може існувати, чимось, що вчиняє можливою безперервність нашого шляху», – зазначає Святіший Отець, додаючи, що слово, яким у Біблії позначається віра, походить від слова «підтримувати», тобто, означає «як Божу вірність, так і вірність людини» (п. 10).

Але щоб зрозуміти віру Авраама, слід звернути увагу на ще один аспект: Боже слово, «хоч і несе з собою новизну та несподіванку», не є «чимось абсолютно чужим для досвіду» старозавітного патріарха. У голосі, зверненому до нього, він розпізнає «глибокий заклик, завжди вписаний у серці його буття». «Той же Бог, Який пропонує Авраамові цілковито Йому довіритися, об’являється, як джерело, з якого випливає будь-яке життя. Таким чином, віра пов’язується з Божим батьківством, з якого випливає усе створвіння: Бог, Який кличе Авраама – це Бог-Творець, Який “кличе до існування речі, яких раніше не було” (Рм, 4,17)». Отож, віра у Бога для Авраама є чимось, що «просвічує найглибші коріння його буття», підтверджуючи, що життя «не походить з нічого чи з випадку, але від особистого покликання та любові» (п.11).