Повчання Папи Франциска – компас для вихователів (48)

Темою наших передач у вівторки є книжка  «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн», в якій опублікований цикл конференцій про християнське виховання, які кардинал Берґольйо (теперішній Папа Франциск) провів у Буенос-Айресі 1999 року. У ній, зокрема, йдеться про виклики, які глобальна культура сучасного світу ставить перед вихователями-християнами і про небезпеки, які загрожують духовному життю. Майбутній Папа Франциск вказує, що неможливо відокремити різні аспекти душпастирської чи виховної діяльності. Вірогідність того, що ми навчаємо дітей та молодь, що їм передаємо, пов’язана з тим, наскільки автентично ми самі живемо тим, що навчаємо.

Кардинал Берґольйо пригадує, що навчальний заклад – це не тільки стіни, класні дошки, зошити та книжки. Це особи, насамперед, вчителі та вихователі, які повинні сприяти розвиткові приязних міжособових стосунків. «Як це зробити в наш час, позначений недовір’ям, як оживити людські стосунки, коли одні від одних очікують тільки гіршого?» – запитує кардинал Берґольйо. І дає відповідь: «Кожен із нас окремо і ми всі разом повинні віднайти шляхи, жести та дії, які би дозволили охопити всіх та підтримати найслабших, створити атмосферу спокійної радості й довір’я, а також подбати про розвиток про розвиток кожної людини, за яку ми, вихователі,  відповідальні – як у сукупності, так і в окремих деталях».

Крім того, необхідна послідовність між словами та фактами, щоб зменшити прірву переривчастості. Знаємо, що кожна комунікація пропонує виразне сповіщення, яке, однак,  може бути загальмоване, затьмарене, спотворене і навіть спростоване чи звинувачене у брехні поведінкою тих, які його передають. Існує комунікація «неявна» і «несловесна», яка використовує цілу низку невербальних засобів: жести, погляди, міміку, пози. Це обмін інформацією без застосування слів, спілкування, яке у найрізноманітніших формах  встановлюється між людьми. Все, що ми робимо, є спілкуванням, комунікацією. Мірою того, як уникаємо двозначності, як віримо та всією нашою істотою намагаємось жити послідовно з тим, що комунікуємо іншим, такою самою мірою будемо сприяти тому, щоб наново привернути вірогідність людській комунікації.

Без сумніву, такий ідеал комунікації іноді зазнає перешкод, спричинених містерією людської гріховності та нестійкості. Чи хтось міг би припускати, що відзначається абсолютною послідовністю, повним контролем своїх жалюгідностей, власної облудності, самообману, невисловлених егоїзмів, власних потаємних інтересів? Як відомо, не все можна осягнути тільки добрими намірами чи моралізаторськими міркуваннями, як також жорсткими нормативними вимогами.

Однак, одночасно усвідомлюємо, що не все є простиме і допустиме без застережень, бо вихователі відповідальні за інших, за тих, хто ввірив своє життя в їхні руки. Отож, ключ до того, щоб бути послідовними, не вдаючи неможливу досконалість, полягає у прямуванні вперед з покорою та готовністю до особистого та спільного розпізнавання, уникаючи винесення осуджуючого вироку ближньому, одночасно, відкриваючись для братнього виправлення, прощення й примирення. Разом признати, що ми є подорожніми на цій землі, слабкі і грішні чоловіки й жінки, які шукають досконалої Любові, яка їх зцілить і утішає. Любові, яку дарує тільки Господь.