2015-05-06 13:18:00

Папи миру. Спадщина святих Івана ХХІІІ й Івана Павла ІІ та Папа Франциск (28)


Серед наслідків першої війни у Перській затоці було те, що над ХХІ сторіччям нависла чергова хмара ідеологічного конфлікту – загроза вибуху ненависті між мусульманами та християнами… У цьому контексті бачимо історичні жести святого Івана Павла ІІ, який був твердо переконаний у тому, що слід намагатися шукати спільні точки, які не зважаючи на великі відмінності, існують між двома монотеїстичними релігіями.

Під час ювілейного 2000 року Папа відвідав у столиці Єгипту Каїрі університет Аль-Азгар, важливий центр для сунітської вітки Ісламу. Вже наступного року він вирушив у непросту подорож до Сирії, де молодий Президент Башар Аль-Ассад використав цю нагоду для того, щоби в присутності Святішого Отця виголосити промову антисемітського характеру. Іван Павло ІІ не затримався на провокаційних моментах, якими була обставлена ця подорож, але прагнув залишити переконливе послання про можливість співжиття. А це вимагало значущого символічного акту.

Таким чином, Папа Войтила став першим в історії Наступником святого Петра, який смиренно зняв взуття на порозі мечеті та босоніж переступив через нього. Завдяки спонтанності, яка була йому характерною, було розбите ще одне табу, з легкістю були навстіж відкриті двері, які протягом століть виглядали наглухо замурованими. Своїм втомленим, але рішучим, смиренним і, водночас, сміливим кроком Іван Павло ІІ чотирнадцять років тому, 6 травня 2001 року, увійшов до мечеті Омайядів, відомої, як Велика Мечеть, у старій частині Дамаску, що була споруджена на фундаментах стародавнього християнського собору.

Главу Католицької Церкви супроводжував Великий муфтій Сирії похилий віком Ахмет Куфтаро, який прошептав по-арабськи: «Це подія, яка виходить за межі історії і принесе рясні плоди, починаючи від миру в світі. Говорю не лише від свого імені, але від імені всіх імамів та шейхів. Цю мечеть можна назвати матір’ю всіх мечетей, і ця зустріч є значущою для всіх мусульман світу».

Через чотири місяці світ сколихнули теракти проти хмарочосів-близнюків Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку, які в трагічний спосіб обагрили вхід людства у третє тисячоліття. Над світом здійнявся вітер конфлікту між цивілізаціями, тінь якого маячіла вже десять років перед тим.

Промовляючи у неділю, 16 вересня 2001 року, з нагоди проказування з паломниками молитви «Ангел Господній», святий Іван Павло ІІ підніс молитву за те, щоб «Пречиста Діва принесла розраду й надію тим, які страждають внаслідок жорстокого теракту, […] і допомогла всім не піддатися спокусі ненависті й насильства».

Наступного тижня Папа-паломник уже перебував у Казахстані, де в одній із своїх промов наголосив на тому, що «суперечливі питання слід розв’язувати не вдаючись до зброї, але за допомогою мирних засобів переговорів та діалогу». Він також заперечив, що згадані вище події є релігійною сутичкою, підкреслюючи, що «завдання кожної релігії полягає у тому, щоб у взаємопошані сприяти мирному співжиттю між народами й культурами», натомість, «ненависть, фанатизм та тероризм профанують Боже ім’я та викривляють автентичний образ людини».

В період, коли релігії були обвинувачені в тому, що вносять поділ, Іван Павло ІІ усіма силами шукав нагоди для зустрічі. Папа-поляк, який пережив другу світову війну і поділ світу на блоки, подоланий після падіння комунізму, добре розумів, наскільки у глобалізованому світі та в контексті релігійного напруження і проявів фанатизму й фундаменталізму, не можна дозволити на те, щоб профіль католицької Церкви ототожнювався із так званим Заходом. Християнською ідентичністю не повинні зловживати ті, які бажали підсунути арабському світу нове обличчя ворога.

У цьому контексті зродилася інша історична ініціатива. На 14 грудня 2001 року Іван Павло ІІ оголосив для католиків день посту, який збігався із завершенням священного для мусульман місяця Рамадан. Безпрецедентна ініціатива мала на меті утвердити релігійний зв’язок між християнами та мусульманами. Втомлений, виснажений недугами, невпинно наближаючись до відходу до вічності, Папа не переставав використовувати будь-яку нагоду для міжрелігійного діалогу. Очевидно, що це не єдина сфера, в якій він діяв: його старання невтомними були також і в дипломатичній ділянці.

______________________________________

За матеріалами: Fabrizio Nina, Gasparroni Fausto, “I papi della pace. L'eredità dei santi Roncalli e Wojtyla per papa Francesco”, Rizzioli 2014.








All the contents on this site are copyrighted ©.