«Хто вірує – той ніколи не самотній». Читання з енцикліки про віру (19)

Попередніми разами ми читали про те, що засобом передавання віри є Святі Тайни. Далі на сторінках енцикліки про віру «Lumen Fidei» знаходимо вказівку на інші два елементи, «суттєві для вірного передавання пам’яті Церкви».

По-перше, – Господня молитва «Отче наш». «У ній, – пише Папа, – християнин навчається поділяти духовний досвід Самого ж Христа і починає дивитися Христовими очима. Адже від Того, Який є Світлом від Світла, Єдинородним Сином Отця, також і ми пізнаємо Бога та можемо запалювати у ближніх бажання до Нього наближатися».

По-друге, однаково важливим є «зв’язок між вірою та Декалогом». Оскільки, як вже було попередньо сказано, віра є шляхом, яким слід прямувати вперед до зустрічі з Богом, то саме у світлі віри та цілковитого ввірення себе Богові Заповіді отримують свою найглибшу суть. Адже Декалог не є набором заборон, але – «конкретними вказівками, як вийти із пустині “я”, зосередженого на собі, замкненого у собі, та увійти в діалог з Богом, дозволяючи Йому обійняти себе Його милосердям, аби нести його далі». У цьому світлі Божі Заповіді являються, як «шлях вдячності, відповіді, яка походить з любові та є можливою саме тому, що у вірі ми відкрилися на досвід перемінюючої любові Бога до нас».

Підсумовуючи, автор зазначає, що таким чином, він заторкнув «чотири елементи, які підсумовують скарб пам’яті, який передає Церква: визнання віри, служіння Святих Таїнств, шлях Декалогу та молитва». Згідно з такою ж схемою сформована катехиза Церкви, включаючи і Катехизм Католицької Церкви, - «фундаментальний засіб єдиного акту, яким Церква передає увесь зміст віри, все те, чим вона є, все те, у що вона вірить» (п. 46).

Третій розділ енцикліки завершується роздумами про єдність та цілісність віри. Насамперед, пригадується, що «єдність Церкви в часі та просторі пов’язана з єдністю віри». «Сьогодні здається здійсненною єдність людей у спільному заанґажуванні, в любові, в тому, щоби поділяти ту саму долю, у спільній меті. Але виявляється дуже непростим уявити єдність в тій самій істині, – зазначає Папа. – Нам здається, що така єдність протиставляється свободі мислення та автономності індивіда».

Однак, досвід любові показує нам, натомість, що «саме в любові можливо мати спільне бачення, що в ній вчимося дивитися на дійсність очима іншого, і що це нас не збіднює, але збагачує наш погляд. Справжня любов, на мірку любові божественної, вимагає істини та саме у спільному погляді істини, яким є Ісус Христос, стає міцною та глибокою» (п.47).