Папа Франциск про дбання про спільний дім (12)

«Чому у цей документ, звернений до всіх людей доброї волі, вставлено розділ, який стосується постулатів віри?» – таким запитанням Папа Франциск розпочинає другий розділ енцикліки «Славен будь», який має назву «Євангеліє створіння», пояснюючи, що «наука та релігія, які пропонують відмінні підходи до дійсності, можуть входити в інтенсивний діалог, продуктивний для обох сторін» (62).

У другій частині цього розділу Святіший Отець звертає увагу на «Мудрість біблійних розповідей». Він зауважує, що перша розповідь про створення, вміщена у першому розділі Книги Буття, вказує на те, що Божий задум включає створення людства і що людина створена на Божі образ і подобу. «Це ствердження, – додає він, – вказує на безмежну гідність кожної людської особи, яка є не просто чимось, але – кимось» (65).

Можна зауважити, що біблійні розповіді про створення хоч і користуються символічною мовою, то, однак, «наповнені глибокими повчаннями про життя людини та її історичну дійсність». Вони підказують, що життя людини «ґрунтується на трьох фундаментальних стосунках, тісно пов’язаних між собою»: з Богом, ближнім та землею. Через гріх вони були розірвані як назовні, так і всередині нас. Людина забажала поставити себе на місце Бога, «відмовившись визнати себе створінням з обмеженнями», що також вплинуло на викривлення первісного мандату «підкоряти землю» (66).

«Ми не є Богом. Земля була створена перед нами і була нам дана. Це дає змогу відповісти на звинувачення проти єврейсько-християнської думки, що, мовляв, розповідь з Книги Буття, яка заохочує підкоряти землю, посприяла безжальному визискуванню природи, представляючи людину, як володаря і руйнівника. Це не є правильною інтерпретацією Біблії», – наголошує Папа, додаючи, що хоч і є правдою те, що християни не завжди правильно інтерпретували Писання, сьогодні ми «повинні рішуче відкинути думку, що із факту створення на Божий образ і з доручення підкоряти землю можна вивести абсолютне панування над іншими творіннями».

Святіший Отець вказує на необхідність «читати біблійні тексти в їхньому контексті», пам’ятаючи, що вони запрошують «обробляти й оберігати» сад. А це включає «стосунки відповідальної взаємності між людською істотою та природою». «Кожна спільнота може брати із земних дібр усе те, чого потребує для свого виживання, але має також обов’язок захищати її та забезпечувати безперервність її плодоносності для майбутніх поколінь» (67).

Як зауважує далі Наступник святого Петра, ця відповідальність за землю, «яка є Божою», вимагає від людини, «обдарованої розумом», шанувати закони природи та «тендітну рівновагу між істотами цього світу». Тому, у біблійному законодавстві знаходимо приписи, які стосуються інших живих істот, як от заборона зачіпати пташку, яка висиджує або годує потомство чи залишатися байдужим до худобини, яка впала вздовж дороги. Також і відпочинок сьомого дня стосується не лине людини, але й «вола та осла» (68).

«Сьогодні Церква не заявляє просто, що всі інші створіння повністю підпорядковані добру людської істоти, ніби не маючи жодної цінності в собі самих, а ми можемо розпоряджатися ними згідно з власним уподобанням», – наголошує Глава Католицької Церкви, і, цитуючи німецьких єпископів, пригадує про те, що стосовно до інших створінь слід говорити «про пріоритет існувати, тобто бути, над просто бути корисними» (69).

У світлі розповіді про Каїна та Авеля Папа звернув увагу на те, що братовбивство не лише розірвало взаємини між Каїном та Богом, але і між Каїном та землею, яка прокляла його. «Занедбування обов’язку розвивати і підтримувати правильні стосунки із ближнім, про кого я повинен дбати і оберігати, – пояснив він, – руйнує мої внутрішні стосунки із самим собою, з іншими людьми, з Богом та з землею». Підтвердженням цього також є розповідь про Ноя, коли Творець готовий знищити землю задля зла й насильства, якими її наповнила людина. Тому можна стверджувати, що все є взаємопов’язаним, і що «справжнє дбання про наше життя і про наші стосунки з природою невід’ємне від братерства, справедливості та вірності щодо інших людей» (70).

Але розповідь про Ноя вказує також на те, що через існування одного праведника Господь вирішує «відкриття шляху спасіння», даючи людству шанс «на новий початок». Згідно з біблійною традицією, це оновлення веде до «поновного відкривання і пошани ритмів, вписаних у природу рукою Творця». На це вказують приписи про суботу, коли всі повинні відпочивати, та про «суботній рік», призначений для відпочинку землі. А раз у 49 років призначено ювілей – «рік всепрощення». Завданням цього законодавства було «забезпечити рівновагу та справедливість у стосунках людини з іншими людьми та із землею, на якій вона жила та працювала» (71).

Святіший Отець пригадує, що Псалми часто закликають не лише людину, але й усі інші творіння, віддавати хвалу Творцеві. У пророчих текстах заохочується шукати сили у важких хвилинах в спогляданні «могутнього Бога, Який створив всесвіт», вказуючи на те, що у Ньому поєднуються всемогутність і батьківська лагідність. Віра у те, що Бог, створивши світ з нічого, може втрутитися у цей світ і перемогти зло, стала підбадьоренням для народу, що потрапив у вавилонську неволю (72-74).

«Ми не можемо підтримати духовність, яка забуває про Всемогутнього Бога Творця, – підсумовує Папа. – Адже тоді ми закінчимо тим, що почнемо поклонятися силам світу або поставимо себе на Господнє місце, аж до тієї міри, що будемо претендувати без обмежень топтати створену Ним дійсність. Найкращим способом для того, щоб поставити людину на властиве їй місце та покласти край її претензіям на те, щоб бути абсолютним володарем землі, є знову пригадувати про постать Отця – Творця та єдиного Володаря світу» (75).