Папа Франциск про дбання про спільний дім (13)

«Чому у цей документ, звернений до всіх людей доброї волі, вставлено розділ, який стосується постулатів віри?» – таким запитанням Папа Франциск розпочинає другий розділ енцикліки «Славен будь», який має назву «Євангеліє створіння», пояснюючи, що «наука та релігія, які пропонують відмінні підходи до дійсності, можуть входити в інтенсивний діалог, продуктивний для обох сторін» (62).

Роздумуючи над «таїнством всесвіту» в третій частині цього розділу, Святіший Отець звертає увагу на те, що у юдейсько-християнській традиції вислів «створіння» має глибше значення, ніж просто «природа», оскільки вказує на «Божий задум любові, в якому кожне створіння має цінність та значення». І в той час як «природа» сприймається як «досліджувана система», то «створіння» можна зрозуміти «лише як дар, який виходить з відкритих долонь Отця нас усіх» (76).

Цитуючи 33-й Псалом: «Господнім словом постали небеса», – Папа зауважує, що ці слова вказують на те, що «світ походить із рішення, а не з хаосу чи випадковості». Всесвіт не зродився, як «результат самовільної всемогутності» чи «бажання самоутвердження», створення «належить до порядку любові». А оскільки «фундаментальною причиною всього створіння є Божа любов», то «кожне створіння є предметом ніжності Отця, Який визначив йому місце у світі» (77).

«В той же час, – веде далі Наступник святого Петра, – юдейсько-християнська думка деміфологізувала природу. Не перестаючи захоплюватися нею задля сяйва та безмежності, вже не приписує їй божественного характеру». Крім того, «повернення до природи» неможливе за рахунок «свободи і відповідальності» людини, яка також є «частиною світу». «Якщо визнаємо цінність та слабкість природи й, одночасно, здібності, якими Творець нас наділив, то це нам дозволяє сьогодні покласти край сучасному міфові про необмежений матеріальний поступ» (78).

Святіший Отець звертає увагу на те, що у всесвіті, «який складається із відкритих систем, які входять у комунікацію одні з одними», можемо зауважити різні форми «стосунків та участі», що також спонукає думати про цілість, «відкриту на Божу трансцендентність», а віра дозволяє «інтерпретувати значення та красу того, що діється». Людська свобода може зробити як «розумний вклад у позитивну еволюцію», так і «завдати нової шкоди, додати нові причини страждання», тому Церква не лише намагається пригадати про обов’язок дбати про природу, але покликана «захищати людину від самознищення» (79).

За словами Папи, Бог, не зважаючи на це, «хоче діяти разом з нами та розраховувати на нашу співпрацю, а навіть здатний видобути щось доброго зі зла, яке ми чинимо». Він «присутній у найглибшому нутрі кожної речі», але, водночас, «не обумовлює автономію Свого створіння». Божий Дух «наповнив всесвіт можливостями, які допускають, що у лоні тих же речей може прорости щось нового». Але людська істота, «навіть якщо і припускаємо також і еволюційні процеси», вносить новизну, яку повністю неможливо пояснити еволюцією. «Кожен із нас має особисту ідентичність, здатну входити у діалог з іншими та з самим Богом. Здатність до роздумів, аналізування, креативність, інтерпретація, мистецька творчість та інші оригінальні вміння вказують на особливість, яка перевищує фізичну та біологічну сферу», – зазначає Святіший Отець, додаючи, що якісна новизна передбачає «безпосередню дію Бога», а тому, у світлі біблійних текстів, «до особи ставимося, як до суб'єкта, який ніколи не може бути применшений до категорії об’єкту» (80-81).

«Але помилковим є також вважати, що до інших живих істот слід ставитися, як до звичайних об’єктів, відданих самовільному пануванню людини», – пригадує Наступник святого Петра, підкреслюючи, що саме бачення природи, як джерела здобуття прибутків завдає серйозних наслідків для суспільства, породжуючи нерівність, несправедливість та насильство. А той факт, що остаточною метою, до якої прямує всесвіт, є Божа повнота, яку вже осягнув воскреслий Христос, є додатковим аргументом проти «будь-якого деспотичного і безвідповідального панування людини над іншими створіннями». Адже не ми є «остаточною метою інших створінь», але разом з ними прямуємо до спільної мети, «якою є Бог» (82-83).