Папа Франциск про дбання про спільний дім (23)

Третій розділ енцикліки «Славен будь» Папи Франциска, що має назву «Людський корінь екологічної кризи», завершується роздумами про біотехнології. Святіший Отець зазначає, що у філософсько-богословському баченні людини та створіння, яке він старається представити, людська істота, з особливостями її розуму та знання не є лише «зовнішнім фактором, який потрібно повністю виключити».

Однак, навіть якщо людина може використовувати з рослинного й тваринного світу те, що необхідне для її життя, згідно з навчанням Катехизму, досліди над тваринами є законними лише тоді, «коли зберігають розумні межі та причиняються до лікування або рятування життя». А тому спричиняти «непотрібні страждання тваринам чи нерозсудливо розпоряджатися їхнім життям» суперечить гідності людини (130).

Святіший Отець Франциск посилається на «врівноважену позицію» свого попередника Івана Павла ІІ, який вивищував здобутки наукового й технологічного поступу, який є виявом «благородного покликання людини брати відповідальну участь в Божому творчому ділі», але одночасно пригадував, що «кожне втручання у якийсь ареал екосистеми не може не брати до уваги наслідків для інших ареалів».

Церква цінує здобутки молекулярної біології й генетики та їх застосування у сільському господарстві й промисловості, але також наголошує, що це не повинно допускати «бездумної генетичної маніпуляції», яка не рахується з негативними наслідками. І хоч неможливо чинити перешкоди «тим, які мають особливі обдарування для наукового та технологічного розвитку, здібності яких даровані Богом для служіння ближнім», одночасно «не можна не рахуватися з переосмисленням цілей, наслідків, контексту та моральних границь такої людської діяльності, яка є однією із форм влади, що несе із собою велику загрозу» (131).

Саме у цьому світлі повинна відбуватися «призадума над людським втручанням у рослинний та тваринний світ, що сьогодні включає генетичні зміни, спричинені біотехнологіями, з метою використовування можливостей, прихованих у матеріальній дійсності», – зазначає Глава Католицької Церкви, додаючи, що «пошана віри до науки» вимагає приділити увагу тому, що сама ж біологічна наука, «розвиваючись незалежно від економічних інтересів, може навчити про біологічні структури та їхні можливості й мутації» (132).

За словами Папи, «важко дати загальне судження щодо розвитку генетично модифікованих організмів (ГМО)» з медичною чи сільськогосподарською метою, оскільки вони «можуть дуже відрізнятися між собою». З іншого боку, загрози не завжди пов’язані з технологією, але з її «невідповідним або надмірним застосуванням». У дійсності, генетичні зміни багаторазово здійснюються самою ж природою і навіть людське втручання не є чимось новим, якщо взяти до уваги одомашнення тварин та схрещування видів. «Однак, – додає він, – в природі ці процеси мають повільний ритм, який не можна порівняти з швидкістю, накладеною актуальним технологічним поступом» (133).

«Хоч ми й не маємо остаточних доказів щодо шкоди, якої могли б завдавати людській істоті генно модифіковані зернові, а в деяких регіонах їх використання призвело до економічного зростання, яке допомогло вирішити деякі проблеми, зустрічаються серйозні труднощі, яких не слід применшувати», – пише далі Святіший Отець, вказуючи на явище концентрації земель в небагатьох руках та витіснення дрібних господарств, що стає причиною міграції до міст. Крім того, розширення таких угідь «руйнує складні екосистеми, зменшує різноманітність виробництва, завдаючи удару теперішньому та майбутньому регіональних економік. Негативні наслідки несе створення олігополії у виробництві насіння й інших продуктів, необхідних для вирощування сільськогосподарських культур (134).

Отож, Глава Католицької Церкви вказує на необхідність «постійної уваги», яка враховуватиме «всі дотичні моральні аспекти». Для цього потрібні відповідальні та всеохоплюючі «наукові та суспільні дебати», здатні «брати до уваги всю доступну інформацію та називати речі своїми іменами». Адже саме спроби приховання якоїсь інформації з корисливою метою утруднюють опрацювання «врівноваженого та розсудливого судження» (135).

«З іншого боку, – додає Папа, – викликає тривогу той факт, що деякі екологічні рухи захищають цілісність довкілля, цілком вірно пригадують про межі наукових досліджень, але іноді не застосовують ті самі принципи до людського життя. Часто виправдовується переступання через всі можливі межі, коли здійснюються експерименти над живими людськими ембріонами. Забувається про те, що невід’ємна цінність людської істоти значно перевищує від її поступу. Так само й тоді, коли техніка не визнає великих моральних принципів, вона вважає законними будь-які практики» (136).