Сприяти паліативній допомозі, а не евтаназії. Декларація кардинала Коллінза з Торонто (Канада)

У лютому 2016 року «Спеціальний комітет уряду Канади у справі лікарської підтримки смерті» опублікував звіт під назвою: «Лікарська підтримка смерті: підхід, зосереджений на пацієнті».

У згаданому звіті рекомендується, щоб «підтримуване самогубство було доступно людям, які страждають психічними захворюваннями і психічні страждання дають право на практикування евтаназії, а також, щоб протягом трьох років розробити такого роду практику також і серед неповнолітніх. Усі працівники сфери охорони здоров'я повинні бути зобов'язані надати необхідну орієнтацію та допомогу пацієнтам, які бажатимуть підтримуваного самогубства. Всі субсидовані державою медичні заклади на всій території Канади повинні бути зобов’язані допомагати пацієнтам добровільно розлучатися з життям».

Відповіддю на цей звіт є декларація кардинала Томаса Крістофера Коллінза, архиєпископа-митрополита Торонто, що стосується дискусії щодо легалізації евтаназії, яка й далі триває в Канаді. Декларація починається словами: «Померти – це не те ж саме, що бути вбитими». Кардинал наголошує, що вбивство не є медичною допомогою. Незабаром вбивство пацієнта не буде вважатись злочином, а тільки видом медичної допомоги, затвердженої та регульованої законом.

Що більше, примушування лікаря, який відмовляються вбити пацієнта, гарантувати, щоб на його місці це зробив хтось інший, є грубим порушенням свободи совісті, що не зустрічається в ніякій іншій країні світу. «Несправедливо, – наголошує архиєпископ Торонто, – змушувати людей діяти всупереч власній совісті. Це є актом нетолерантності та релігійної дискримінації, що карає тих, які служать потребуючим. У цьому випадку держава перевищує свою законну роль і скасовує права совісті».

Кардинал Коллінз наголосив на важливості паліативної допомоги, яка повинна бути доступною для всіх, у той час, коли її отримує тільки 30% населення. «Це справжня трагедія, – це неприйнятне!, – підкреслив він. – Замість того, щоб шукати способи прискорення смерті, слід забезпечити доступність паліативного догляду для всіх людей, зокрема для тих, що страждають від психічних захворювань, або вже намагались відібрати собі життя».

Далі кардинал зупинився на цінності кожної людської особи, «що випливає не з того, що вона може зробити, але з її невід’ємної гідності». Якщо ж, навпаки, «вважається, що гідність людини залежить від її функціональних можливостей, тоді суспільство ступає на небезпечний шлях, на якому люди вважаються тільки предметами, які можна просто викинути, якщо буде встановлено, що вони непотрібні».

Кардинал Коллінз з Торонто закінчує свою декларацію закликом мати на увазі невід’ємну гідність, яка властива  кожній людини і повністю зрозуміти руйнівні наслідки подібних законодавчих пропозицій, як альтернативу пропонуючи справжню любов та милосердя.