Папа: Милосердя не боїться осквернитися дотиком грішника

Роздумам про зв’язок між вірою, любов’ю та вдячністю на прикладі грішниці, яка вмила Ісусові ноги, присвятив своє повчання Папа Франциск, коментуючи під час загальної аудієнції у середу, 20 квітня 2016 р., одну з найзворушливіших євангельських подій. В загальній аудієнції взяла участь делегація ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС і переселенців із Чорнобильської зони, які приїхали з України та Білорусі. Їх супроводжували Архиєпископ Мінсько-Могилевський Тадеуш Кондрусєвіч, Архиєпископ Львівський латинського обряду Мєчислав Мокшицький, Єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський УГКЦ владика Теодор Мартинюк, СУ, Канонік базиліки Santa Maria Maggiore владика Іриней Білик, ЧСВВ, та посол України при Святому Престолі Тетяна Іжевська.

Святий Лука розповідає, як фарисей Симон запросив Ісуса до себе на трапезу, вважаючи його великим пророком. Коли ж вони були за столом, увійшла жінка, яку всі в місті знали як грішницю. Вона, нічого не мовлячи, припала до Ісусових ніг, розплакалася і почала вмивати Ісусові ноги, обтираючи їх волоссям і намастивши пахощами.

«На перший план виходить співставлення між двома постатями: з одного боку – Симон, ревний служитель закону, з іншого – анонімна грішниця. В той час, як перший судить інших на основі зовнішнього, друга своїми жестами щиро виражає стан свого серця. Симон, хоч і запросив Ісус, не бажає компрометуватися та пов’язувати своє життя з Учителем, жінка, натомість, з любов’ю та пошаною повністю Йому ввіряється», – зауважив Наступник святого Петра.

Святіший Отець звернув увагу на те, що Симон не може зрозуміти, чому Ісус, так би мовити, дозволяє “забруднитися” через дотик грішників. Він думає, що якби Той був пророком, то не допустив би цього. «Таке наставлення є типовим для певного способу сприймання релігії та спонукуване тим фактом, що Бог і гріх є радикально протилежними. Але Боже слово, – наголосив Папа, – навчає нас розрізняти між гріхом та грішником: з гріхом ніколи не слід іти на компроміс, у той час, як грішники – тобто, всі ми, – є немовби хворими, які потребують лікування, а щоб лікувати, необхідно, щоб лікар наблизився, відвідав і доторкнувся до них. Природно, що також і хворий, аби вилікуватися, мусить визнати, що потребує лікаря».

Як зауважив далі Єпископ Риму, Ісус, «вільний від пересудів, що стають на заваді милосердю», дозволяє жінці вчинити те, що вона задумала, Він, «Божий Святий» не боїться осквернитися її дотиком. Навпаки, «входячи у взаємини з грішницею», Він кладе край її станові, кажучи: «Відпускаються тобі твої гріхи!». Вона тепер може іти «в мирі», бо Господь, бачивши «щирість її віри та навернення», перед усіма проголошує: «Віра твоя тебе спасла».

«З одного боку бачимо лицемірство законовчителя, з іншого – щирість, смирення та віру жінки. Всі ми є грішниками, але дуже часто, – пригадав Папа, – піддаємося спокусі лицемірства, вважаючи себе кращими від інших. Мовляв: “Подивися на твій гріх…”. Слід, натомість, щоб всі ми дивилися на власний гріх, на свої падіння та помилки, й, одночасно, споглядали на Господа. Таким є шлях спасіння: взаємини між грішним “я” та Господом. Якщо почуваюся праведним, то ці стосунки спасіння не утворюються».

Євангелист розповідає, що між співтрапезниками Ісуса виникло ще більше здивування: «Хто Він такий, що відпускає гріхи?». Ісус, як зауважив Святіший Отець, не дає безпосередню відповідь на це запитання. Але у кожного перед очима – навернення грішників, яке показує, що «в Ньому сяє могутність Божого милосердя, здатного перемінювати серця».

За словами Наступника святого Петра, ця жінка вчить нас про зв’язок між вірою, любов’ю та вдячністю. Їй було прощено багато гріхів, і вона полюбила багато, в той час, коли той, кому прощено мало, також мало любить. Фарисей Симон також змушений визнати, що більше любить той, тому більше відпущено. «Бог зібрав усіх нас у тому самому таїнстві милосердя; і від цієї любові, яка завжди нас випереджує, всі ми вчимося любити», – додав він.

«Дорогі брати й сестри, – підсумував Папа, – будьмо вдячними за дар віри, дякуймо Господеві за Його таку велику і незаслужену любов! Дозвольмо, щоб на нас була вилита Христова любов: з цієї любові учень черпає і на ній ґрунтується, з цієї любові кожен з нас може черпати поживу й підтримку. Таким чином, через сповнену вдячності любов, яку, в свою чергу, виливаємо на наших ближніх, вдома, у родині, в суспільстві, всім передається Господнє милосердя».