Папа Франциск: Бог допомагає нам втриматись на ногах у хвилини відчаю

Християнське життя можна описати трьома поставами: «стоячи», тобто очікуючи Бога, «в тиші», щоб почути Його голос і «виходячи», щоб звіщати Його ближнім. Це головна думка проповіді Папи Франциска під час ранкової Святої Меси, відслуженої 10 червня 2016.,  у ватиканській резиденції «Дім святої Марти».

Святіший Отець звернув увагу також і на ситуацію людини, яка вирішила розпочати нове життя з Богом. Але і в неї можуть виникнути побоювання, а навіть і відчай, який затьмарює віру. Їй здається, що не зможе цього зробити, зокрема, коли з’являються життєві труднощі.

Щоб поглибити це питання і вказати шлях виходу з тунелю, Папа звернувся до притчі про блудного сина, який пережив такий відчай, коли був змушений пасти стадо свиней. Святіший Отець вказав у своїй проповіді також і на пророка Іллю, який був яскравим «переможцем», що ревно боровся за віру. На горі Кармель він розгромив сотні ідолопоклонників. Але, коли настав час чергового переслідування, Ілля ховається за деревом, чекаючи смерті. Тоді Господь послав йому ангела з наказом: «Встати, поїсти і вийти!»

«Щоб зустрінутись з Богом, потрібно повернутись до сотворення людини , – сказав Наслідник святого Петра. – Господь Бог створив нас на Свій образ і подобу й вказав нам напрямок. Треба встати і йти далі: саме про це Господь говорив до пророка Іллі».

Щоб зустрінутись з Богом, треба мовчки слухати. Пророк почув голос з неба не у потужному буревії, який трощив скелі, ні в землетрусі, ані не у вогні, але в шепоті лагідного вітру, або як сказано в оригіналі «у нитці звучної тиші».

А ось третій наказ ангела: «Вийти!». Пророк покликаний повернутись на свою попередню дорогу, що веде в пустелю, бо там  йому буде довірена місія, яку має виконати. Як наголосив Папа Франциск, саме в цьому знаходиться спонука, щоб ми «були в дорозі, а не замкнені у власному егоїзмі наших вигод», несучи іншим спасенне Боже послання.

«Треба завжди шукати Бога, – підкреслив Святіший Отець. –Усім нам знайомі погані моменти, які тягнуть нас вниз, темні моменти безвір’я, коли не бачимо горизонту, коли ми не спроможні підвестись. Усім нам це відомо! Але Господь, Який приходить, підкріплює нас хлібом і Своє силою та каже: “Встань і йди далі! Крокуй!” Для того, щоб зустріти Бога, мусимо бути саме такими: на ногах і в дорозі. А потім з відкритим серцем чекати Його слів. І Він скаже: “Це Я!” і наша віра зміцниться».

Віра не призначена для нас самих, щоб зберігати її в собі, для того, щоб давати її іншим, призначена для місії!