Папа: Милосердя без діл – мертве

«Одна справа – говорити про милосердя, а інша – ним жити». На цьому наголосив Папа Франциск під час надзвичайної загальної аудієнції у четвер, 30 червня 2016 року, згадавши наприкінці зустрічі також і про свою Апостольську подорож до Вірменії. Оскільки протягом липня Папа не проводитиме ні окремих, ні загальних аудієнцій, він вирішив ще раз зустрітися з паломниками в останній день червня в рамках «ювілейної» аудієнції, перенісши її із суботи на четвер.

«Як же ж часто протягом цих перших місяців Ювілею ми чули про діла милосердя. Сьогодні Господь запрошує нас зробити серйозний іспит сумління», – сказав Святіший Отець, наголошуючи, що слід ніколи не забувати, що «милосердя не є абстрактним словом, але – стилем життя». Він зазначив, що перефразовуючи святого апостола Якова, можемо сказати, що «милосердя без діл є мертвим саме в собі». І це дійсно так, адже милосердя вчиняє живим «його постійний динамізм, виходячи назустріч потребам тих, які перебувають у матеріальній та духовній нужді».

Як зауважив Папа, щоденне життя дає нам змогу зустрітися з численними потребами найбідніших людей чи тих, які зазнають найбільше випробувань. Від нас вимагається «особливої уваги», яка дозволяє «зауважити стан страждання». «Іноді ми проходимо повз ситуації трагічної бідності і здається, що вони нас не стосуються, все продовжується так, ніби нічого й не було, серед байдужості, яка, врешті-решт, вчиняє нас лицемірами та перероджується у форму духовного летаргійного сну, який вчиняє душу нечутливою, а життя – безплідним, чого ми навіть не помічаємо», – сказав Наступник святого Петра, додаючи, що «той, хто не живе, щоб служити, той непотрібний в житті».

За словами Святішого Отця, той, хто зазнав у житті милосердя Небесного Отця, той не може залишатися нечутливим до потреб ближніх. Ісус не залишив можливостей викрутитися: «Я був голодний, а ви мене нагодували…». Тому, «не можна ухилятися» перед обличчям голодного, але слід його нагодувати. «Цього, – наголосив Єпископ Риму, – вимагає Ісус! Діла милосердя не є теоретичними питаннями, але конкретним свідченням. Вони вимагають закотити рукави, щоб полегшувати страждання».

Папа зазначив, що оскільки з огляду на «зміни в нашому глобалізовному світі» помножилися «деякі форми матеріальної та духовної убогості», слід «надати простір для креативності любові», аби окреслити нові способи дії, щоб «шлях милосердя ставав дедалі конкретнішим». Ми повинні бути чуйними, щоби не допустити, аби «перед обличчям бідності, породженої культурою добробуту, погляд християн послабився і став нездатним зосередитися на суттєвому». А це означає «зосередитися на Ісусові», вміти розгледіти Його в потребуючому ближньому.

«Минулими днями, – сказав далі Глава Католицької Церкви, – Господь дав мені змогу відвідати Вірменію, першу країну, яка на початку четвертого століття прийняла християнство. Відвідати народ, який протягом своєї довгої історії засвідчив віру мучеництвом». Святіший Отець склав подяку Богові за цю подорож та представникам цивільної й церковної влади та всьому народові за те, що прийняли його «як паломника братерства та миру», а тоді додав:

«Через три місяці, якщо дозволить Господь Бог, я здійсню чергову подорож до двох інших країн кавказького регіону – Грузії та Азербайджану. Я прийняв запрошення відвідати ці країни з двох причин: з одного боку, щоб вшанувати давнє християнське коріння, присутнє на цих землях, завжди в дусі діалогу з іншими релігіями та культурами, і щоб підтримати сподівання та стежки миру».

Як зауважив Папа, історія вчить нас, що шлях миру вимагає «великої наполегливості та постійних кроків, починаючи від найменших», і з цього випливає його побажання, «щоби всі і кожен зробили свій вклад у мир та примирення». А в контексті того, що його під час візиту супроводжував Глава Вірменської Апостольської Церкви, Святіший Отець наголосив: «Ми, як християни, покликані зміцнювати братнє сопричастя між нами, щоб свідчити Христове Євангеліє та бути закваскою справедливішого та солідарного суспільства».