Папа: священики та богопосвячені особи покликані ділами милосердя продовжити писання Євангелії

«Євангельський уривок, який ми щойно чули (див. Ів. 20, 19-31), розповідає нам про одне місце, про одного учня і про одну книгу», – цими словами розпочав свою проповідь Вселенський Архиєрей Франциск під час Святої Меси із священиками, богопосвяченими особами та семінаристами у суботу, 30 липня 2016 р., у місті Кракові.

Євангелист Іван розповідає про місце, де були зібрані апостоли у вечір Пасхи. З прочитаного уривку довідуємось про це місце лише те, що двері до нього були зачинені. А вісім днів пізніше, учні знову там зібрались і також того разу двері були замкнені. Ісус, однак, увійшов, став посередині, принісши зібраним Свій мир, Святого Духа і прощення гріхів: одне слово, приніс їм Боже милосердя. «Всередині того замкнутого приміщення знову звучить сильний заклик, з яким Ісус звертається до Своїх: «Як Отець послав Мене, так і Я посилаю вас» (Ів. 20, 21)», – підкреслив Папа Франциск, додавши, що Спаситель від самого початку бажав, щоб Церква виходила, йшла у світ. Як Він був посланий Отцем у світ не як могутній, але як слуга, не щоб йому служили, але, щоб служити іншим та принести добру новини, так і Церква, тобто ті, яких Він у кожний час посилає у світ, повинні йти й робили так само. «Вражає контраст: у той час, як учні зі страху замикають двері, Ісус запрошує їх на місію; Він бажає, щоб вони відчинили двері і вийшли, звіщаючи із силою Святого Духа Боже прощення і мир», – наголосив Святіший Отець, зазначаючи, що це запрошення Ісус скеровує також і до кожного священика, богопосвяченої особи та семінариста.

І як тут не почути відлуння великого запрошення святого Івана Павла ІІ: «Відчиніть двері!» У нашому священичому та богопосвяченому житті можемо зустрітись із спокусою, з причини страху або комфорту залишитись трішки замкненими у собі та нашому світі. Натомість, шлях, який нам вказує Спаситель, – це шлях в одному напрямку і без зворотного квитка. Йдеться про те, щоб вийти із власного «я». Єпископ Риму теж наголосив, що Христос не любить доріг, пройдених лише наполовину, причинених дверей чи подвійного життя. Господь заохочує нас вийти поза себе самих, зректись власних безпек та ввіритись лише Йому. Іншими словами, життя Його найближчих учнів, якими покликані бути священики та богопосвячені особи, складається з конкретної любові, тобто, із служіння та готовності, воно є життям, де не існує зачинених приміщень і приватної власності задля особистої зручності.

Хто обрав священиче та богопосвячене життя, той більше не шукає особистого простору, але йде туди, куди його посилає Господь, є готовим відповісти на Боже покликання, при цьому навіть не шукаючи часу для себе; а дім, де мешкає, йому не належить, адже Церква та світ є відкритим місцем його місії. Скарб такої людини полягає у тому, щоб поставити Ісуса у центрі свого життя, не шукаючи нічого іншого для себе самої, особливо таких ситуацій, які б поставили його самого у центрі. Така людина не прагне влади, комфортного життя, що послаблює євангелізацію, не витрачає час на проектування надійного та добре забезпеченого майбутнього, щоб у такий спосіб не ізолюватись від інших чи замкнутись у власному егоїзмі, де немає надії і радості. Священик та богопосвячена особа задоволена у Господі та бажає свідчити про Ісуса та дійти до кожної людини; любить ризикувати та виходить поза себе на шлях, вказаний Святим Духом, відкриваючись на інших.

Далі Глава Католицької Церкви підкреслив, що прочитаний під час Служби Божої євангельський уривок вказує також і на постать одного з учнів, а саме на апостола Тому, епізод з яким дає нам збагнути, що Бог не ховається від людини, а навпаки – шукає її. Ісус показує апостолу Свої рани від цвяхів та дозволяє йому доторкнутись до безмежної Божої ніжності, до знаків Його любові до людини. Папа наголосив на тому, що для найближчих учнів Спасителя є дуже важливо поставити нашу людськість в контакт із тілом Господа, тобто привести її до Нього. Святій Фаустині Ковальській Христос сказав, що Він бажає, аби ми щиро та відверто говорили з Ним про все, Він не втомлюється слухати навіть наші розповіді про прожитий день. «Чого хоче від нас Ісус? – запитав Вселенський Архиєрей, а відповідаючи, мовив – Він бажає сердець справді посвячених, які живуть отриманим від Нього прощенням, щоб зі співчуттям перелити його на братів та сестер. Ісус шукає сердець відкритих та ніжних до слабких, але ніколи не твердих; сердець слухняних та прозорих, які не затаюються перед тими, що мають у Церкві обов’язок вказувати шлях». На думку Папи, учень не повинен боятись прийти із своїми сумнівами та запитаннями до Спасителя, до своїх настоятелів, форматорів. Вірний учень знає, що серце слід виховувати щоденно.

«Апостол Тома, на закінчення свого палкого пошуку, не лише сам дійшов до віри у воскресіння, але знайшов в Ісусі ввесь сенс свого життя, свого Господа; він промовив: «Господь мій і Бог мій». Добре, щоб сьогодні і також кожного дня ми молилися цими чудовими словами, якими можемо Йому сказати: «Ти є моїй єдиним добром, дорогою мого шляху, серцем мого життя, всім», – заохотив священиків та богопосвячених осіб Папа Франциск.  

А розпочинаючи роздуми над книгою, про яку згадується у 30-му стишку прочитаного уривку, проповідник вказав на те, що тут мова йде про Євангелію, де багато чудес, які вчинив Ісус, не було записано. Можемо сказати, що після того великого жесту любові, який довершив Спаситель, не було необхідним ще щось додавати. Однак, ці слова, є для нас викликом. У цій книзі залишилось місце, де ми повинні записати про знаки любові, які ми довершили, адже, отримавши Духа любові, ми покликані поширювати Боже милосердя. «Можемо сказати, що Євангелія, жива книга Божого милосердя, яку постійно читають і перечитують, наприкінці має ще білі сторінки: залишається відкритою книжною, яку ми покликані писати у тому ж самому стилі, тобто роблячи діла милосердя», – наголосив Святіший Отець.

«Дорогі брати та сестри, кожен із нас зберігає у серці особисту сторінку книги Божого милосердя: це історія нашого покликання, голос любові, яка притягнула та перемінила наше життя, схиляючи нас до того, щоб на Його слово залишити все і піти за Ним (див. Лк. 5, 11). Сьогодні з вдячністю наново переживімо пам’ять Його покликання, що є сильнішим за будь-який опір і зусилля. Продовжуючи Євхаристійне богослужіння, що є центром нашого життя, подякуймо Господеві за те, що Він ввійшов крізь наші зачинені двері зі Своїм милосердям, що, як Тому, покликав нас по-імені, що дає нам благодать і далі писати Його Євангеліє любові», – сказав на закінчення проповіді Глава Католицької Церкви.