2016-09-21 09:00:00

Екологічні аспекти соціальної енцикліки Венедикта XVI «Caritas in veritate»


Хоча перша соціальна енцикліка Папи Франциска «Славен будь» є першою, повністю присвяченою темі дбання про спільний дім – нашу планету, екологічна тематика заторкувалася теж і в енцикліках його попередників. На цю тему писав також Папа Венедикт XVI у своїй соціальній енцикліці «Caritas in veritate» (Любов у істині). І в той час, як взаємини людини з навколишнім середовищем та використання природних ресурсів вже обговорювалися в соціальних енцикліках попередніх Римських Архиєреїв, саме Венедикт XVI вперше запропонував систематичне викладення цієї теми.

Одним з аспектів, який показує душпастирську уважність до динаміки екзистенційних проблем є, наприклад, демографічне питання. В часи написання енцикліки Populorum progressio Папою Павлом VI, населення землі зростало швидше, ніж доступні ресурси, так що душпастирські вказівки визнавали за владою можливість вживати відповідних заходів, але «завжди згідних з природним законом та з пошаною до справедливої свободи пари», яка є носієм невід’ємного права на подружжя та продовження роду. А вже через двадцять років, коли демографічна ситуація набрала протилежного значення, тобто, на півдні планети тривало зростання кількості населення, а на півночі – тривожне зменшення народжуваності, енцикліка Sollicitudo rei socialis святого Івана Павла ІІ наголошувала на неморальності будь-яких кампаній, спрямованих проти народжуваності. А в контексті усвідомлення обмеженості доступних ресурсів, вказувалося на необхідність шанувати цілісність та ритми природи, беручи їх до уваги під час планування розвитку.

В соціальній енцикліці Папи Венедикта XVI бачимо спробу запропонувати поєднання між вірою та життям, на якому ґрунтується цілісний розвиток людини, що виражається в далекоглядному використовуванні ресурсів та у відповідальному батьківстві. Венедикт XVI називає соціальною та економічною необхідністю готовність інституцій впроваджувати такі заходи, які сприятимуть центральній ролі та цілісності сім’ї, заснованої на подружжі між чоловіком та жінкою, яка є першою і життєдіяльною клітиною суспільства. Він пригадує про принцип пошани до життя та висловлює стурбованість з приводу того, що в різних частинах світу застосовуються методи контролю за народжуваністю, які, серед іншого, змушують до вчинення аборту.

В енцикліці Centesimus annus, написаній з нагоди 100-річчя першої соціальної енцикліки Папи Лева ХІІІ, святий Іван Павло ІІ вказував на те, що коренем безумного нищення природного середовища є «антропологічна помилка»: замість здійснювати роль Божого співробітника в ділі творіння, людина поставила себе на місце Бога, і призвела до бунту з боку природи, для якої вона стала радше тираном, а не управителем. Папа Войтила також пригадував про те, що людство повинно усвідомлювати свої обов’язки та завдання перед майбутніми поколіннями і звертав увагу на те, що в той час, коли прикладаються значні зусилля для збереження природного середовища для різних тваринних видів, мало зусиль прикладається для збереження моральних умов «людської екології».

Папа Венедикт XVI бере з цього спонуку перестерегти сучасників перед «абсолютизмом техніки», сьогодні ще більше небезпечним з огляду на те, що біотехнології, породжені матеріалістичною та механістичною концепцією людського життя, дають людині змогу ним маніпулювати. Він додає, що те, як людина поводиться з навколишнім середовищем, впливає на те, як вона поводиться з собою, і, навпаки. Церква, за його словами, відповідає також і за створіння, та повинна докладати зусилля для того, щоб ця відповідальність мала вагу в суспільстві. Так чинячи, вона повинна захищати не тільки землю, воду, повітря, як дари, дані нам Творцем, і тому належні всім, але також захищати людину від самознищення.

Нищення природи тісно пов’язане з культурою, на якій ґрунтується людське співжиття: наскільки всередині суспільства пошанована екологія людини, стільки ж користі буде і для навколишнього середовища. Книга природи – одна й нероздільна, як в питаннях навколишнього середовища, так і щодо людського життя, статевої сфери, родини та суспільних взаємин. І ця неподільність вказує на те, що вивчення навколишнього середовища вимагає міждисциплінарного підходу.

Екологічні вказівки енцикліки Caritas in Veritate Венедикт XVI повторив у своєму посланні з нагоди Всесвітнього Дня миру, що відзначався 1 січня 2010 року на тему «Якщо хочеш плекати мир – бережи діла творіння». Він зазначає, що поєднати вимоги навколишнього середовища з вимогами розвитку не означає абсолютизувати природу чи вважати її важливішою за особу. Ні, йдеться про те, щоб шанувати «граматику», яку Творець вписав у Своє діло, довіряючи людині завдання сторожа та відповідального адміністратора творіння.

Не слід дивитися на вимоги навколишнього середовища, як на зобов’язання, які стоять перед економічною діяльністю, тобто лише як на елемент додаткових видатків чи інвестицію в потенційний прибуток, а радше рахуватися з «концепцією людської екології» в якнайширших горизонтах, пам’ятаючи і про користь, яка випливає з принципів сталості та відновлюваності. Ось тут можна побачити, як перетинаються два невід’ємні завдання: збереження навколишнього середовища та розвиток.

Екологічні взаємозв’язки та знання потрібно розглядати в конкретних інституційних контекстах та в дійсних ситуаціях, зважаючи також і на існуючі економічні та політичні проблеми. Адже заходи, розумно впроваджені в певній дійсності, можуть стати неможливими до виконання, а навіть, шкідливими в іншій. Тут не йдеться про недовіру до розуму, але радше про те, щоб поставити на місце абстрактну раціональність інтелектуального авангарду, що претендує на те, щоб встановити для всіх однакові параметри розвитку та якості життя, не беручи до уваги справжні прагнення громад, які самі повинні висловлюватися щодо власних колективних уподобань. Економіка може прискорити ці процеси, виконуючи виховну функцію, спрямовану на зростання екологічної відповідальності.

У згаданому посланні на День миру Венедикт XVI зазначав, що збереження навколишнього середовища є суттєвим елементом мирного співжиття людства, пригадуючи про те, що ще 1990 року святий Іван Павло ІІ говорив про «екологічну кризу», вказуючи на «невідкладну моральну необхідність оновленої солідарності». Ця криза стосується кліматичних змін, швидкого розширення пустель, виснаження та втрати значних сільськогосподарських угідь, забруднення водойм, втрати біологічної різноманітності, збільшення природних катастроф, вирубування лісів. Венедикт XVI вказує також на конфлікти, спричинені доступом до природних ресурсів, та явище «екологічних біженців» – людей, які задля спустошення навколишнього середовища, в якому живуть, змушені його залишити.

Перед обличчям згаданих проблем, що завдають серйозного удару дотриманню прав людини, таких як право на поживу, на здоров’я чи розвиток, енцикліка Caritas in Veritate наголошує на необхідності «солідарного сумління», яке розглядатиме поживу й доступ до води, як загальне право всіх людей. Але пересторога, вміщена в енцикліці, супроводжується також надією. Венедикт XVI пригадує: «Криза зобов’язує нас перепроектувати свій шлях, створити нові правила та знайти нові форми завдань, наголошуючи на позитивному досвіді та відкидаючи все те, що виявилося негативним. Таким чином, криза стає нагодою для розпізнавання та нового проектування. І в цьому ключі, сповненому довір’я, а не безкомпромісного підпорядкування, треба долати труднощі теперішнього часу».








All the contents on this site are copyrighted ©.