Щоб приняти Бога, потрібне серце дитини. Проповідь Папи в Тбілісі

«Серед багатьох скарбів цього прекрасного краю виділяється один, а це – важливість жінок», – розпочав свою проповідь Папа Франциск під час Святої Меси, відслуженої вранці 1 жовтня 2016 р. на стадіоні імені Месхі в м. Тбілісі, наголошуючи на тому, що багато бабусь та матерів грузинської землі продовжують оберігати та передавати нащадкам християнську віру, засіяну у цьому краї святою рівноапостольною Ніною, та несуть живу воду Божого утішення багатьом потребуючим.

Усе це, на переконання Вселенського Архиєрея, допомагає нам збагнути, як Господь Бог любить та опікується людиною, вислуховує її молитви та витирає сльози на її обличчі. Він не зважає на те зло, яке ми здатні чинити, але дивиться на нас очима любові, адже, не зважаючи на все, ми є Його дітьми. Господь прагне взяти нас на руки, оберігати, звільнити нас від небезпек та зла. Папа закликав призадуматись над словами Господа Бога, які прозвучали під час Святої Меси: «Як матір, Я Вас утішу».

Проповідник зазначив, що утішення, якого ми сьогодні так багато потребуємо, – це присутність Бога у нашому серці, бо ж Його присутність у нас є джерелом справжнього утішення, яке залишається у нашому серці, звільняє нас від зла, приносить мир і помножує радість. «Тому, якщо бажаємо жити як утішені, необхідно зробити місце Господеві у нашому житті; а щоб Господь замешкав у нас напостійно, потрібно відкрити Йому двері і не тримати Його назовні», – наголосив Глава Католицької Церкви, вказуючи, що такими дверима, які повинні бути завжди відчинені перед Господом, є Євангеліє, яке ми повинні щодня читати, молитва, Святі Таїнства Покаяння та Євхаристії.

«Тими дверима Господь входить і дає речам новий смак. Але, коли двері серця замикаються, Його світло не доходить і ми залишаємось у темряві». Таким чином, ми звикаємо до песимізму, до того, що реальність не змінюється, а тому впадаємо у смуток, тривогу, замикаємось у собі самих. «Натомість, якщо ми широко відчинимо двері утішення, увійде Господне світло», – наголосив Єпископ Риму. 

Далі, цитуючи старозавітнього пророка Ісаю, проповідник теж пригадав, що Боже утішення приходить у спільноті, тобто тоді, коли ми об’єднані між собою. У Церкві Бог утішає людину, бо Церква є домом утішення. З цього приводу Святіший Отець заохотив кожного запитати себе самого: «Я, що є у Церкві, є тим, хто приносить Боже утішення? Чи я вмію прийняти іншого як гостя і потішити того, хто втомлений та розчарований?» Незважаючи на скорботи та замкненість сердець, християнин покликаний завжди вливати надію у тих, які піддались, повернути до життя тих, які втратили надію, принести їм світло Ісуса Христа, тепло Його присутності та Його прощення, яке нас відновлює.

За словами Папи Фрнациска, сьогодні багато людей страждають, переходять крізь важкі випробування та зазнають несправедливості. Тому, сьогодні є необхідним «помазання серця», тобто Господнє утішення, яке не позбавляє людину її проблем та труднощів, але дарує силу любові, що допомагає переносити біль у мирі. «Отримати та нести Боже утішення – це невідкладна місія Церкви», – наголосив Вселенський Архиєрей, додаючи, що ми, християни, не повинні піддаватись закам’янілості і засмучуватись з причини якоїсь життєвої суперечності, ми не можемо дозволити на те, щоб звикнути до якогось замкнутого церковного «мікроклімату», але повинні бути відкритими на інших, поділяючи з ними наші відкриті горизонти надії, живучи у покірній мужності відкритості до інших.

Далі Єпископ Риму, звертаючи увагу на слова з прочитаних біблійних уривків, вказав на умову для того, щоб отримати Боже утішення, тобто на необхідність стати немов діти (пор. Мт. 18, 3-4), як дитина в материнських обіймах» (пор. Пс. 130, 2). «Щоб прийняти Божу любов, необхідна ця маленькість серця: дійсно, лише будучи маленькими, ми можемо спочивати на руках матері», – мовив Папа, пригадуючи, що лише той, хто стає маленьким, як дитина, є великим у Божому Царстві (пор. Мт. 18, 4). Справжня велич людини полягає у тому, що вона стає малою перед Богом. Дитина – це та особа, що не має нічого, щоб дати, а лише отримує від інших; вона є тендітною, залежить від тата і мами. Отож, хто стає як дитина, тобто, – убогим у собі, той, є багатим у Бога.

Святіший Отець також наголосив, що кожному із нас необхідно часто пригадувати собі, що ми насамперед є Божими дітьми: не власниками нашого життя, але дітьми Отця, не автономними та самодостатніми дорослими, але дітьми, які завжди потребують, щоб їх взяли на руки, обдарували любов’ю та прощенням. «Блаженні християнські спільноти, які живуть цією справжньою євангельською простотою! Матеріально бідні, але багаті у Бозі. Блаженні Пастирі, які не дотримуються логіки світського успіху, але живуть за правилом любові: приймаючи, вислуховуючи, служачи», – підкреслив Папа, підсумовуючи свою проповідь словами святої Терези від Дитятка Ісуса, яка навчала, що слід ввірятися Богові як Батькові; Господь не вимагає від нас великих вчинків, але прагне, щоб ми цілковито ввірились Йому та були вдячними. Ця велика свята також навчає нас, що правдива любов полягає у тому, щоб терпіти дефекти інших, щоб не дивуватись їхнім слабостям, щоб вміти вчитись навіть на маленьких чеснотах, які бачимо в інших. «Усі разом просімо сьогодні благодаті просторо серця, яке вірить і живе покірною силою любові; просімо, щоб ми жили у спокійній та цілковитій довірі до Божого милосердя», – закінчив проповідь Вселенський Архиєрей.