Щоденне життя з віри (4) З видань українського відділу Радіо Ватикану

Книжка «Щоденне життя з віри», видана в Німеччині 1978 року, в яку входять передачі Сестри Дениси Кекіс, Служебниці Непорочної Діви Марії, започаткувала нову серію передач, присвячену виданням українського відділу Радіо Ватикану.

Минулого разу ми замислювались над молитвою, а сьогодні поговоримо про життя, як Божий дар, з усім, що воно нам приносить.

Як дар від Бога приймаймо все: життя, віру, здоров’я, хворобу, слабкість...

«У ме­­ні пе­­ре­бувайте – а я у вас! Як не­спро­мож­на гіл­ка сама з себе пло­ду при­­­нес­ти, якщо не перебува­ти­ме во­на на виноградині, ось так і ви, як­що не пе­ре­буватимете в мені» (Ів 15,4).

«А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що ве­лич си­ли є від Бога, а не від нас.  Нас тиснуть звідусіль, але ми не при­­­­гноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не зни­­ще­ні. Увесь час носимо в тілі мер­­­твоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним» (ІІ Кор 4,-10).

Любити життя – це щастя! Це по-християнськи розуміти, що життя – це великий Божий дар. Ми живемо не даремно!

Жити – це бути. Це існувати. Це дозволяти бути незначним, бути нічим, щоб перемінитись у Боже.

Жити – це незмірне добро. Хоч маємо стільки турбот, тривог і страждань, але життя – це завжди життя і варто жити! Жити! Бо нашим життям готуємо собі висхідний пункт до вічності. Не потрапимо до неба, якщо не зверстаємо землю.

Не допитуймося: «Чому?» Це Бог хотів, щоб воно було саме так. У Нього Свої задуми. Він – повновладний Господь. Знаємо, що Він нас любить. Він є Любов, тож учинив усе з любові. Нам вистачить цієї впевненості, щоб прийняти Його волю, Його накази. Це Він вчинив життя випробуванням. Який же ж Він подивугідний у Своїх випробуваннях!.. Він дає нам життя безкорисливо й незаслужено, з усім добром, з усією тією красою та привабливістю, яка існує, і ще нам дає вічну нагороду за те, що ми прийняли Його дар. Для кожної людини, даруючи їй життя, Бог дає одне призначення. Вічна нагорода пов’язана із здійсненням цього призначення. Воно має загальне значення, хоч у своїх подробицях змінюється стосовно до особи.

Жити – це прийняти випробування. Це означає здійснити якесь призначення. Здійснювати його в усю повноту – це звеличувати Бога, який на те нас призначив, щоб через наші вчинки об’явити світові Свою доброту, через наші задуми й проекти – Свою мудрість, а через любов, яка переливається з нас на нашого ближнього – виявити Свою Любов.

Щоб ось так збагнути життя, треба мати віру.

Жити й захоплюватись огляданням усього існуючого, постійно прославляти Бога за Його величну творчість – у цьому полягає призначення християнина.

Віра, як і життя, є даром Божим. Ніщо не можемо вчинити, щоб заслужити дар віри.

Мати віру – це щастя. Знати, що не живемо надаремно, це для християнина найбільша перемога.

Другим безмірним добродійством, яке отримуємо від Бога – це здоров’я.

Не вистачить жити. Мати здоров’я – це надзвичайне добро в житті. Чимало людей вбачають глузд життя тільки у здоров’ї. Це вже перебільшення! Ми повинні бути вдячні не тільки за здоров’я, але і брак здоров’я може бути великим добром, однак, це збагнемо у майбутньому. Без сумніву, це щастя, якщо не маємо якоїсь невиліковної хвороби чи каліцтва, щоб бути тягарем для родини й суспільства.

Але, якщо, навпаки, замість здоров’я Господь посилає нам недугу, може й таку, що викликає в усіх страх, тоді ми також повинні з любов’ю прийняти цей допуст Божої волі. Авжеж, чому не прийняти?

Господь Бог не посилає нам нічого такого, щоб воно не вийшло нам на добро. Для «тих, кого любить Господь, усе зло перетворюється в добро». В будь-якій недузі можемо вбачати випробування нашої віри й терпеливості.

Віра кличе нас до зусилля, щоб звільнити нас від зла або щоб з любов’ю прийняти ту чи іншу хворобу, як дар батька для дитини, яку Він любить.

Віра допомагає зрозуміти, що означають Христові слова: «Хто любить своє життя, занапастить його», зберігаючи його для вічності. Християнин знає, що можна любити життя, якщо воно узгоджується з волею Небесного Отця.

Терпеливість  навчить нас сказати з покорою: «Отче, як можливо, відверни від мене цю чашу, щоб я не пив з неї; але, нехай буде твоя воля, а не моя».

Ми можемо, а навіть і повинні, старатись звільнитись від недуг, але якщо людська спроможність безуспішна, це саме та година, щоб ми спокійно прийняли недугу, яку отримуємо за Божим допустом, не питаючись нашої волі.

Прийняти недугу із задоволенням... Чи не буде воно для нас занадто важко? Ні, якщо ми впевнені в тому, що Господь – це Батько і Він не допустив би зла, якщо в Його задумах не було б перетворити його в добро.

Знаємо чимало святих, які не дійшли би до святості, якби смертельна недуга не змінила їхнього життя... Серед інших, згадаймо святого Франциска, святу Терезу, святого Ігнатія...