Щоденне життя з віри (5)

Книжка «Щоденне життя з віри», видана в Німеччині 1978 року, в яку входять передачі Сестри Дениси Кекіс, Служебниці Непорочної Діви Марії, започаткувала нову серію передач, присвячену виданням українського відділу Радіо Ватикану.

У минулих передачах ми замислювались над молитвою та над життям, як Божим даром, з усім, що воно нам приносить.

Віддати себе в любові, допомагаючи, не чекаючи нагороди.

«Нехай дає кож­ний, як дозволяє сер­це, не з жалю чи при­мусу: Бог любить того, хто дає радо» (ІІ Кор 9,7).

«Хто з оцих трьох, на твою дум­ку, був ближ­нім тому, що по­трапив розбій­ни­кам у ру­ки?» Він відповів: «Той, хто вчи­нив над ним милосер­дя». Тоді Ісус ска­­­зав до нього: «Іди і ти ро­би так са­­мо» (Лк 10,36-37).

Віддати себе – це допомагати... постійно чинити іншим добро, яке ми бажали б, щоб вони нам чинили.

Це давати без міри , не розраховувати на заплату.

Це бути щирим, а не навпаки.

Це перестати бути кредитором, навіть у духовних речах, але бути щедрим і люб’язним.

Це жити в переконанні, що щастям є давати щастя іншим.

Це відчувати, що немає більшої радості, як дарувати радість ближнім.

Святий Франциск у своїй відомій молитві, яку християни повторюють ось уже вісім сторіч, проси ось так: «Господи, вчини мене знаряддям Твого Миру», нагадуючи, що «даючи, ми отримуємо».

Це «дати» має бути щире, безкорисливе, альтруїстичне навіть тоді, коли усвідомлюємо, що «якою мірою даємо, такою і нам дадуть». Знаємо з Євангелії, що навіть «що склянка води, яку комусь дамо в ім’я Боже, не буде без винагороди».

Знаємо ще, також з Євангелії, що ми повинні бути милосердними, якщо бажаємо, щоб Господь був милосердним до нас. Але наші діла повинні відзначатись спонтанністю й великодушністю, інакше, як можемо сподіватись про Божу нагороду? Її отримаємо в цьому, або в другому житті, – в цьому ми не сумніваємось.

Так само, як «хто сіє вітер – пожне бурю», так і той, хто чинить добро лише за плату, отримає лише невдячність і зневагу. Якщо б ми отримали це за вчинене добро, то нагорода буде не в цьому, але в другому світі.

«Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради – радійте й веселіться – бо нагороду ваша велика на небі!» – каже Ісус.

Щоб наші вчинки були чисті, вони повинні бути безкорисливі та щирі. Християнська надія дає нам впевненість, , що наші чесноти й зусилля не будуть даремними. Але мусимо їх чинити з любов’ю. Любов – це знамено всіх хритиянських вчинків.

Любити й допомагати...

Ми не повинні любити лише словами, але вчинки. Але й вони не мають цінності без любові.

Любити – це діяти. Бажати добра не тільки з сентименталізму, але насправді. Допомагати. Не діяти задля самої дії, задовольняючи наші замисли чи вроджені прагнення. Але чинити добро в потрібній хвилині, в потребі, в тому, що є насправді корисним для ближніх, а також і все те, що з будь-якої причини нам треба чинити.

Якщо буде так поводитись, то не зробимо нічого іншого, як лише виконаємо наш християнський обов’язок. А він полягає в тому, щоб «любити ближнього, як себе самого».