Щоденне життя з віри (7). З видань українського відділу Радіо Ватикану

У серію передач, присвячену виданням українського відділу Радіо Ватикану, які знайшли шлях до видавництв та сердець не тільки слухачів, але й читачів, входить і книжка «Щоденне життя з віри», видана 1978 року в Німеччині за сприянням святої пам’яті Владики Платона Корниляка, Апостольського Екзарха для українців-католиків в Німеччині та Скандинавії. ЇЇ зміст – це передачі, які готувала Сестра Служебниця Дениса Кекіс. Пропонуємо чергові розділи з цього видання.

Господь Бог присутній в наших думках та в усіх ділах.

«І все, що б ви тільки говорили й робили, – все чиніть в ім’я Господа Ісуса, дякуючи Богові Отцеві через нього» (Кол 3,17). «Бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні» (Рм 14,8).

Цих слів святого апостола Павла, що записані в його посланнях до Колосян та Римлян, вистачало б на програму життя, що веде до святості.

Освячуватись – це чинити Божу волю, Його любити, виконувати Його заповіді. Це означає здійснювати те посланництво, яке Він нам призначив. Духовне життя складається з трьох етапів: дороги очищення, дороги освячування та дороги злуки з Богом.

На першому етапі відбувається очищення з наших гріхів і вад. Думка про смерть та вічну кару для грішників, викликає в душі святу Божу боязнь, відразу до гріхів.

Дорога очищення, як вказує вже сама назва, – це час покути. Краще усвідомлюємо свою вічне призначення і шукаємо духовного відродження, як це Ісус Христос пояснив Никодимові: «Хто не відродиться ... не буде мати життя вічне» Це відродження збувається за посередництвом святого Таїнства Хрищення, бо таке відродження, як повчав Ісус, приймемо «через воду і Святого Духа». Однак, в загальному приймаємо святу Тайну Хрищення ще у несвідомості нашого дитинства. Значно пізніше, коли прийдемо до розуміння, або й ще пізніше, усвідомимо мету нашого існування та вічне призначення людини завдяки бесмертній душі, якої існування відчуваємо у собі. Тоді насправді починаємо свій шлях очищення.

Ми боїмось смерті, боїмось пекла, боїмось Страшного суду. На цьому етапі духовного життя не знаходимо жодної насолоди. Іноді, доходить навіть і до таких думок: було б краще, якби Бог взагалі не існував, щоб ніколи не з’являлись на Божий суд після нашого туземного життя... А що не можемо усунути Господа Бога, і заглушити Його голос у нашому сумлінні, тож підкоряємось, часом неохоче, поборювати в нас сили зла... І одночасно кидаємось в обійми споконвічного Божого милосердя.

А коли ми усвідомили власний стан гріховності, в нас розбуджується каяття. Тоді починаємо йти дорогою довір’я, яка з дороги очищення поведе нас до наступної, а саме: від темряви на дорогу прозріння-освітлення.

І тепер починається буденне життя, в якому християнин намагається змінити свою поведінку, згідно з засадами Євангелія. Чому кажемо «буденне життя»? А тому, що, як знаємо, більшість людей задовольняється тим, що протягом усього життя перебуває на етапі освітлення, навіть не відчуваючи потреби осягнути дальшу мету свого духовного життя. Вони живуть нормальним життям, намагаються уникати гріхів, хоч і бувають падіння, але вони негайно підіймаються, щоб повністю не відхилятись від тієї євангельської напрямної, яку визначив Христос. Вони намагаються пізнати всю об’явлену істину. Роздумують... Іноді відчувають утіху під час молитви, беруть участь у Богослуженнях, причащаються, вивчають Святе Писання, люблять читати побожні книжки, практикувати чесноти, чинять покуту, радо займаються апостолятом, ділами милосердя, мають набожність до святих, але при цьому неначе залишають Бога десь збоку, поза своєю душею...

Однак, таке наставлення не є правильним. Адже їхня душа майже завжди перебуває в стані освятної ласки, отже, Бог перебуває в їхній душі! Але вони, здається, цього не відчувають, не спостерігають, щоб Бог у них перебуває. Щойно на третьому етапі духовного життя, на дорозі злуки, душа дійсно відчуває і повністю усвідомлює, що Господь живе у ній.

Цей духовний шлях можна назвати споглядальним, контемплятивним. Власне тепер християнин може сказати із святим Павлом: «Хто мене бачить, бачить також і Отця». Саме тепер можна сказати із святою Єлисаветою від Пресвятої Тройці: «Я знайшла моє небо на землі, бо небо – це Бог, а Бог перебуває в моїй душі».

Хто перебуває на дорозі злуки, у того Бог присутній в думах та всіх вчинках.