Назустріч 50-річчю енцикліки "Populorum progressio" (4)

У світлі того, що наприкінці березня виповнюється 50 років від дня публікації енцикліки «Populorum progressio» (Поступ народів) блаженного Папи Павла VI, пропонуємо цикл роздумів, присвячених цьому документові та його авторові, що відважно провадив Церкву в непростий період після завершення ІІ Ватиканського Собору.

Сорокаріччю цієї енцикліки приурочив свою соціальну енцикліку «Caritas in Veritate» (Любов у Істині) Папа Венедикт XVI. Її перший розділ так і називається: «Послання енцикліки Populorum Progressio». В ньому Папа аналізує спадщину блаженного Павла VI, звертаючи увагу не лише на енцикліку «Поступ Народів», але також і на інші документи цього свого попередника та його соціальне вчення.

Соціальне вчення Папи Павла VI ґрунтувалося на підкресленні важливості Євангелія для будування суспільства на засадах свободи та справедливості, у перспективі цивілізації любові. Пише Венедикт XVI: «Павло VI чітко зрозумів, як соціальне питання стало глобальним і вловив взаємозв’язок між прагненням до уніфікації людства та християнським ідеалом одного єдиного людського роду, солідарного у спільному братерстві». Він також вказав на християнську любов, як на головну силу на служінні розвиткові і, керуючись прагненням в усій повноті унаочнити сучасній людині Христову любов, із стійкістю підходив до етичних питань, не піддаючись культурним обмеженням свого часу.

Венедикт XVI, насамперед, згадує про Апостольський Лист «Octogesima adveniens» (Надходить вісімдесята річниця), написаний блаженним Павлом VI у 1971 році з нагоди вісімдесятиріччя першої соціальної енцикліки «Rerum novarum» (Нових речей), що вийшла з-під пера Папи Лева ХІІІ наприкінці ХІХ століття. У цьому Апостольському Листі Павло VI розглянув тему політики та небезпеки утопічних та ідеологічних бачень, які шкодили її етичним та гуманним якостям.

«Це теми, – пише Венедикт XVI, – які тісно пов’язані з розвитком. На жаль, негативні ідеології і надалі процвітають. Вже тоді Павло VI перестерігав перед особливо вкоріненою сьогодні технократичною ідеологією, усвідомлюючи велику небезпеку в тому, щоб довірити весь процес розвитку тільки технологіям, оскільки в такому випадку він залишився б без орієнтирів».

 Сама по собі техніка є двозначною. З одного боку, існують ті, які схиляються до того, щоб повністю довірити їй згаданий процес розвитку, але з іншого – спостерігаємо народження ідеологій, які повністю заперечують користь самого розвитку, вважаючи його негуманним і носієм виключно деградування. «Таким чином, це закінчується засудженням не лише викривленого і несправедливого способу, в який люди іноді скеровують прогрес, але й самих наукових відкриттів, які, якщо їх добре вживати, становлять, натомість, нагоду зростання для усіх», – зазначає Папа Ратцінґер, підкреслюючи, що ідеологічна абсолютизація технологічного прогресу або захоплення утопічними ідеями про людство, що мало би повернутися до свого первісного стану, є двома протилежними спробами відокремити розвиток від його моральної оцінки, тобто – від нашої відповідальності.

Іншими документами Павла VI, безпосередньо не пов’язаними з соціальним вченням, які Венедикт XVI, однак, називає важливими для окреслення повністю гуманного значення розвитку, яким його бачить Церква, є енцикліка «Humanae vitae» з 25 липня 1968 р. та Апостольське напоумлення «Evangelii nuntiandі» з 8 грудня 1975 року.

«Енцикліка “Humanae vitae”, – пригадує Венедикт XVI, – підкреслює заразом об’єднуюче і прокреативне значення статевості, кладучи, таким чином, в основу суспільства подружню пару, чоловіка та жінку, які взаємно приймають одне одного у відмінності та взаємодоповнюваності; отже, пару, відкриту на життя». Цей документ, на думку Венедикта XVI, вказує на міцні зв’язки між етикою життя та суспільною етикою. Церква наголошує на цьому зв’язкові, усвідомлюючи, що не може мати надійних основ те суспільство, яке хоч і стверджує такі цінності, як гідність людини, справедливість та мир, одночасно саме себе заперечує, приймаючи і толеруючи найрізноманітніші форми приниження та насильства над людським життям, особливо щодо слабких і викинених за борт суспільного життя.

У свою чергу, Апостольське напоумлення “Evangelii nuntiandi” присвячене звіщенню у світі Євангелія, також стосується розвитку, оскільки, як писав Павло VI, євангелізація не була би повною, якщо б не враховувала взаємопосилань між Євангелієм та конкретним життям людини. Між євангелізацією та сприянням людині, розвитком чи визволенням, існує глибокий взаємозв’язок. На основі цього, пригадує Венедикт XVI, Павло VI ясно вказує на зв’язок між звіщенням Христа та сприянням людині у суспільстві.