Папа: Корупція – найгірше суспільне лихо

«Корупція, у своєму етимологічному корені, окреслює розрив, розбиття, розкладання і дезінтеграцію. І як внутрішній стан, і як суспільне явище, її вплив можна зрозуміти, споглядаючи на стосунки людини в глибині її природи», – написав Папа Франциск у передмові до книги-інтерв’ю кардинала Петера Турксона, Префекта Дикастерії служіння цілісному людському розвиткові, на тему корупції, що побачила світ 15 червня.

Як пояснює Святіший Отець, людина перебуває в стосунках з Богом, з ближнім і з навколишнім середовищем, в якому живе. І саме ці стосунки, в які входять також і взаємини з самим собою, «створюють контекст й надають сенс її діям та життю загалом». Коли людина шанує вимоги цих стосунків, вона є «чесною» та «трудиться для спільного добра». Коли ж зазнає упадку, «корумпується», що означає, піддається зіпсуттю, «ці стосунки розриваються». Таким чином, «корупція є вираженням загальної форми невпорядкованого життя пропащої людини».

Як результат падіння, «корупція являє анти-соціальну поведінку», яка нищить «дійсність стосунків», і, як наслідок, «колони, на яких опирається суспільство». «Корупція розбиває все це, підмінюючи спільне добро окремими інтересами, що забруднюють будь-яку загальну перспективу. Вона зроджується у зіпсутому серці та є найгіршим суспільним лихом, бо породжує найсерйозніші проблеми й злочини, які заторкують усіх», – пише Глава Католицької Церкви, запитуючи:

«З чого починається визискування людини людиною? З чого починається  деградація та брак розвитку? З чого починається торгівля людьми, зброєю, наркотиками? З чого починається суспільна несправедливість та омертвлення заслуг? З чого починається відсутність послуг для людей? Що є корінням рабства, безробіття, занедбаності міст, спільного добра й природи? Що, врешті-решт, виснажує фундаментальне право людської істоти та цілісність довкілля? Корупція, – відповідає він, – яка, в дійсності, є зброєю, найпоширенішою мовою мафіозних структур та злочинних організацій у світі. Саме тому вона є процесом смерті».

У цьому контексті Святіший Отець вказує на необхідність взяти до уваги «глибоке культурне питання». Адже сьогодні багато людей навіть не наважуються уявляти своє майбутнє, повірити в нього. Це вказує на «глибоку кризу, що огорнула нашу культуру». Тож саме в цих рамках слід розглядати корупцію, намагаючись зрозуміти її різні аспекти.

За словами Папи Франциска, кардинал Турксон у цій книзі «добре пояснює розгалуження цих значень корупції», зосереджуючись на «внутрішньому джерелі цього стану, який, у дійсності, проростає в серці людини й може прорости в серцях усіх людей». «Адже всі ми є дуже податливими до спокуси корупції: також і тоді, коли думаємо, що подолали її, вона може наново явитися», – зазначає Святіший Отець, наголошуючи на тому, що «людину слід розглядати в усіх її аспектах», а тому й про корупцію слід говорити і як про злочин, так і про її політичні, економічні, культурні й духовні вираження.

Далі Наступник святого Петра звертає увагу на те, що коли людина зосереджується на собі самій, а її думки і серце не досліджують глибших горизонтів, то вона «корумпується», приймаючи тріумфаторське наставлення, «почуваючись спритнішою та хитрішою від інших». Але корумпована особа «не усвідомлює, що сама собі кує власні окови».

«Грішник може просити прощення, а корумпований забуває про це. Чому? Тому що вже не відчуває потреби виходити за межі, шукати інші стежки поза собою: він – втомлений, але насичений, наповнений собою самим», – пише Папа, вказуючи на те, що кардинал Турксон досліджує різні кроки, якими народжується та просочується корупція: від духовності людини до її суспільних, культурних, політичних і злочинних конструкцій, ставлячи всі ці аспекти поряд «з тим, який нас найбільше стосується: ідентичності та шляху Церкви».

«Церква, – пояснює Папа, – повинна вислуховувати, підноситися та схилятися над болями і сподіваннями людей, керуючись милосердям, й повинна чинити це, не боячись очищуватися, постійно шукаючи шляхів для того, щоб покращуватися. Генрі де-Любак писав, що найбільшою загрозою для Церкви є духовна суєтність, тобто, корупція, яка є згубнішою від огидливої прокази. Нашою корупцією є духовна суєтність, літеплість, лицемірство, показовість, перевага духа цього світу в нашому житті, почуття байдужості. Саме з усвідомленням цього ми, люди Церкви, можемо супроводжувати себе самих і страждаюче людство, насамперед, те, яке пригноблене злочинними наслідками та занепадом, породженими корупцією».

Святіший Отець зазначає, що пише цей текст у Ватикані, серед прекрасних місць, в яких «людський геній намагався піднестися й переступити обмеження в спробах шукати перемогу безсмертного над упалим та тлінним». За його словами, ця краса «не є косметичним додатком», але «ставить у центрі людську особу, щоб вона могла підвести голову проти всіх проявів несправедливості». А тому ця краса «повинна одружитися» зі справедливістю.

«Таким чином, ми повинні говорити про корупцію, викривати її лиха, намагатися зрозуміти її, виявляти бажання утверджувати милосердя над дріб’язковістю, зацікавлення і креативність над знеохоченою втомленістю, красу над пусткою. Ми, християни й нехристияни, є немовби сніжинками, але якщо об’єднаємося, то можемо стати лавиною – сильним і конструктивним рухом», – підсумовує Папа, наголошуючи:

«Ми повинні трудитися всі разом, християни і нехристияни, люди всіх віровизнань і невіруючі, аби подолати цю форму богохульства, цю форму раку, що виснажує наші життя. Усвідомлення цього є невідкладним, а для цього потрібні виховання та культури милосердя, співпраця з боку всіх, відповідно до власних можливостей, талантів і креативності».