Папа: Перша умова молитви – стати перед Богом з дитинним довір’ям

Чи ми у своїх стосунках із Богом, під час молитви, дозволяємо Йому здивувати нас, застати зненацька? Адже зустріч з Господом – це завжди жива зустріч. Шукати відповіді на такі запитання заохотив вірних Святіший Отець, ділячись під час загальної аудієнції у середу, 15 листопада 2017 р., своїми думками про молитву.

Як вже було сказано попереднього разу, Папа Франциск розпочав новий цикл повчань, присвячених Пресвятій Євхаристії. І саме для того, щоб «зрозуміти красу Євхаристійного богослуження» він вирішив розпочати з «дуже простого аспекту»: Свята Меса – це молитва, найвища і найвишуканіша, та, водночас, «найконкретніша». Бо це «зустріч любові з Богом через Його слово та Ісусові Тіло та кров».

«Але спочатку ми повинні дати відповідь на одне запитання. Чим насправді є молитва? Вона, насамперед, є діалогом, особистими стосунками з Богом. Людина була створена, як істота, що перебуває в особистих стосунках з Богом, в стосунках, які знаходять своє повне здійснення лише в зустрічі зі своїм Творцем», – сказав Наступник святого Петра, вказуючи на те, що Книга Буття стверджує, що людина була створена «на образ і подобу Бога», Який є «Отцем, Сином і Святим Духом – досконалими взаєминами любові, що є єдністю».

У Старому Завіті читаємо, що коли Мойсей при неопалимій купині запитував Бога про Його ім’я, той відповів: «Я є той що є». Папа пояснив, що цей вислів означає «присутність і прихильність», адже Всевишній відразу додає: «Господь, Бог батьків ваших, Бог Авраама, Ісаака та Якова». Подібно й Христос кличе Своїх учнів «перебувати з Ним». Отож, «найбільшою благодаттю» є досвідчити, що «Пресвята Євхаристія є упривілейованим часом для того, щоб перебувати з Ісусом, а через Нього – з Богом та братами й сестрами».

«Молитися, як і кожен справжній діалог, означає також вміти перебувати в тиші, у мовчанці разом з Ісусом, адже в діалогах присутні моменти мовчання», – сказав Святіший Отець, звертаючи увагу на те, що коли приходимо до церкви трохи швидше перед початком Святої Меси, то це не є час, призначений для балачок з тими, хто поруч, але для «тиші з метою приготуватися до діалогу» з Богом, до зустрічі з Ісусом.

«Із таємничого мовчання Бога випливає Його слово, що відлунює в нашому серці. Ісус особисто навчає нас, як дійсно можна “перебувати” з Отцем і показує це Своєю молитвою», – вів далі Папа, вказуючи нате, що Євангелії розповідають нам, що Він відходив у віддалені місця, щоб молитися, а учні, бачачи Його близькі стосунки з Отцем, відчули бажання могти брати в них участь, а тому попросили: «Господи, навчи нас молитися». Ісус підкреслює, що, насамперед, слід навчитися сказати «Отче», ставати в присутності Бога з дитинним довір’ям. Адже той, хто не здатний сказати Богові «Отче», той «не є здатний молитися».

Отож, першою передумовою є «бути смиренними, визнати себе синами й доньками та спочивати в Отцеві, довіритися Йому». Бо для того, щоб увійти до Божого Царства, необхідно «стати немов діти», тобто, мати таке наставлення, яке дитина має до батьків: довіра та близькість. Другою особливістю, притаманною дітям, є піддаватися подиву. «Дитина, – пояснив Папа, – має тисячі запитань, тому що прагне відкривати світ, і здатна здивуватися навіть найменшими речами, бо все навколо неї є новим».

«Щоб увійти до небесного Царства, необхідно піддаватися подивові. Тож запитую: чи в наших стосунках з Господом ми піддаємося здивуванню, чи вважаємо, що молитися означає промовляти до Бога так, як це чинять папуги? Ні, молитися означає довіритися й відкрити своє серце, аби піддатися подивові. Чи дозволяємо Богові застати нас зненацька, адже Бог – це Бог несподіванок? Бо зустріч з Богом – це завжди жива зустріч, а не музейна. Це жива зустріч, тож коли йдемо на Святу Месу, то не йдемо до музею», – наголосив Святіший Отець.

У цьому контексті Наступник святого Петра пригадав про постать Никодима, який приходив до Ісуса, а Господь говорив йому про необхідність «народитися згори». З цього виникає запитання, чи дійсно можна «наново народитися»? Чи можливо відновити смак та радість життя, здатність дивуватися, коли стоїмо перед обличчям настільки численних трагедій?

«Мова йде про фундаментальне запитання нашої віри і про прагнення кожного справжнього віруючого: прагнення відродитися, радість розпочати все заново», – сказав Папа, запитуючи: «Чи маємо таке прагнення?». Адже його можна легко загубити, бо задля активності та розмаїття занять можна втратити з поля зору те, що є фундаментальним: «життя серця, духовне життя, своє життя, яке є зустріччю з Господом на молитві».