Папа: Коренем ненависті є байдужість, ліками – відповідальність і пам’ять

«Відповідальність» і «пам’ять» є «щепленням» проти вірусу байдужості, який «небезпечно вражає наші часи, коли ми є дедалі більше сполучені з іншими, але дедалі менше уважні до інших». Про байдужість, як корінь ненависті, Папа Франциск говорив, зустрічаючись у понеділок, 29 січня 2018 р., з учасниками Міжнародної конференції на тему відповідальності держав, інституцій та окремих осіб за боротьбу з антисемітизмом та злочинами на ґрунті антисемітської ненависті.

У своїй промові Глава Католицької Церкви виокремив слово «відповідальність», наголошуючи на тому, що «бути відповідальним означає бути здатним відповісти». Тож мова йде не лише про те, щоб вивчати причини насильства, але й «бути готовими й дієвими», відповідаючи на них.

«Тому, неприятелем, проти якого слід боротися, є не лише ненависть в усіх її формах, але також, сягаючи ще більше до коренів, байдужість. Бо саме байдужість паралізує та перешкоджає робити те, що є правильним, також і тоді, коли знаємо, що воно є правильним», – сказав Папа, додаючи:

«Не втомлююся повторювати, що байдужість – це вірус, який загрозливо поширюється в наших часах, в часах, коли ми дедалі більше сполучені з іншими, але дедалі менше уважні до інших. Однак, контекст глобалізації повинен допомогти нам зрозуміти, що ніхто з нас не є островом, що ніхто не зможе отримати майбутнє миру без гідного прийдешнього для всіх людей».

Посилаючись на біблійну розповідь про діалог між Богом та Каїном, Святіший Отець підкреслив, що байдужість є «підступним лихом», яке підкрадається до людини з найдавніших часів. «Хіба я сторож своєму братові?» – каже Каїн. Йому байдуже, і в цьому – «злобне коріння», що веде до відчаю та безмовності.

Тож яке «щеплення» можемо застосувати перед обличчям «вірусу байдужості»? Папа запропонував шукати відповідь у старозавітній Книзі Второзаконня, в якій Мойсей, після довгої мандрівки пустелею, заповідає народові: «Пам’ятай про увесь пройдений шлях». Пам’ятати означає щось більше, ніж думати про минуле чи згадувати. Пам’ятати означає «повертатися із серцем», творити пам’ять не лише про приємне, але «про увесь пройдений шлях».

«Аби повернути собі нашу людяність, аби відновили людяне сприйняття дійсності й подолати численні ганебні форми апатії до ближнього, нам потрібна ця пам’ять, ця здатність залучатися разом в тому, щоб спогадувати. Пам’ять – це ключ до майбутнього, й на нас лежить відповідальність за те, щоби передати його належним чином майбутнім поколінням», – сказав Глава Католицької Церкви, згадуючи при цій нагоді документ ватиканської Комісії в справах стосунків з єврейством, оприлюднений 20 років тому, назва якого: «Ми пам’ятаємо. Призадума над Шоа».

За словами Святішого Отця, для того, щоб будувати нашу історію, яка «або буде спільною, або не існуватиме», ми потребуємо «спільної, живої та довірливої пам’яті», яка не перебуває в полоні образи, але «навіть пройшовши через ніч болю», відкривається на надію. І Церква, додав він, бажає «простягнути руку» та «пам’ятати й спільно прямувати вперед».