“Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (3)

Продовжуючи наші роздуми над Апостольським Напоумленням Папи Франциска «Amoris Laetitia», що було підписане 2016 року, цього разу ми приглянемось до наступних трьох розділів; тобто, зробимо панорамний огляд четвертого, п’ятого та шостого розділів.

У четвертому розділі, що названий “Любов у подружжі”, йдеться про любов у між чоловіком та дружиною у подружньому союзі, розпочинаючи від «гімну любові» з 13 розділу Послання святого Павла до Коринтян. Можна сказати, що це опис людської любові в абсолютно конкретних термінах. Поглиблення психологічного аспекту входить у світ позитивних і негативних почуттів подружньої пари та в еротичний вимір любові.

Можемо зауважити абсолютне усвідомлення того, що щоденне здійснення любові є далеким від ідеалізування, «неможливо, – пише Папа, – накладати на плечі двох обмежених осіб важкий тягар необхідності відтворити досконалим чином єдність, що існує між Христом та Його Церквою», а це тому, що подружжя включає «динамічний прогрес, який крок-за-кроком прямує вперед, поступово інтегруючи Божі дари» (122). Але, з іншого боку, Святіший Отець рішуче стверджує, що «в самій природі подружньої любові присутня відкритість на остаточне» (123), саме серед цього «поєднання радощів і труднощів, напруження і відпочинку, страждання та визволення, задоволення та пошуків, перешкод і приємностей» (126), яким є подружжя.

Цей розділ завершується важливою призадумою над «перетворенням любові», тому що тривалість життя призводить до того, що з’являється щось такого, чого не було раніше. Адже, «близькість стосунків та взаємна приналежність повинні зберігатися протягом чотирьох, п’яти чи шести десятиріч, а це вимагає необхідності знову і знову обирати один одного» (163). Змінюється фізичний аспект, але це не означає, що зменшуються любовне притягання, воно повинно змінюватися: сексуальні прагнення з часом можуть перемінитися у прагнення близькості та спільності. «Ми не можемо обіцяти один одному мати ті самі почуття протягом всього життя. Але можемо, без сумніву, мати спільний стабільний проект, намагатися любитися і жити в єдності, аж доки смерть нас не розлучить, завжди переживаючи багату інтимність» (163).

П’ятий розділ, що називається “Любов, яка стає плідною”, зосереджений на плідності любові та її здатності народжувати. У духовний та глибоко психологічно спосіб говориться про прийняття нового життя, очікування, притаманне вагітності, про батьківську й материнську любов. Але також і про розширену плідність, про усиновлення та прийняття внеску родин у будування «культури зустрічі», про життя в родині в ширшому значенні, з присутністю дядьків і тіток, кузенів, свояків, друзів. У документі підкреслено бачення родини, як мережі стосунків. Зрештою, саме таїнство подружжя має глибокий соціальний характер. І саме в рамках цього соціального виміру Папа говорить також про важливу роль стосунків між молоддю та похилими віком, між братами й сестрами, як практику зросту в стосунках з ближніми.

У шостому розділі, під назвою “деякі душпастирські перспективи”, Глава Католицької Церкви розглядає душпастирські напрямні, покликані допомогти будувати міцні та плідні сім’ї, відповідно до Божого задуму. В цій частинні Напоумлення знаходимо чимало посилань на Синодальні Звіти та на повчання Римських Архиєреїв. Наголошується на тому, що родини є суб’єктом, а не лише об’єктом євангелізації. Папа звертає увагу на те, що у священиків часто «не вистачає відповідного формування, щоб трактувати складні актуальні проблеми сімей» (202). Якщо, з одного боку, слід покращити психологічно-афективне формування семінаристів та більше залучати сім’ї в процес приготування до служіння (203), з іншого боку зазначається, що «може бути корисним досвід тривалої східної традиції одружених священиків» (202).

Святіший Отець пише про провід наречених на шляху приготування до подружжя, про супровід подруж під час перших років подружнього життя, включаючи теми відповідального батьківства, але також під час складних ситуацій та у випадках кризи, пам’ятаючи, що «у кожній кризі приховується добра новина, яку слід зуміти почути, вдосконалюючи слух серця» (232). Розглядаються деякі причини криз, між якими – повільне емоційне дозрівання (239).

Крім того, мова йде про супровід покинутих, тих, які розійшлися чи розлучених осіб, підкреслюючи важливість нещодавньої реформи процесів визнання недійсності подружнього вузла. Вказується на страждання дітей у конфліктних ситуаціях. «Розлучення – це зло, і дуже тривожним є зростання кількості розлучень, – пише Папа. – Тому, без сумніву, нашим найважливішим душпастирським завданням стосовно сімей є зміцнювати любов та допомагати гоїти рани, щоб можна було запобігти поширенню цієї трагедії» (246).

У цьому розділі розглянуто також становище подруж між особами відмінних конфесій чи віросповідань, проблеми людей з гомосексуальною схильністю, засуджуючи будь-які форми несправедливої дискримінації та агресії щодо них. Розділ завершується також роздумами про втрату найдорожчих осіб та про вдовичий стан.

В нашій наступній передачі ми переглянемо три останні розділи Апостольського Напоумлення «Amoris Laetitia».