Читати статтю Accéder au menu

соціальні мережі:

RSS:

Радіо Ватикану

голос Папи і Церкви в діалозі зі світом

Іншою мовою:

Ватикан \ Події

Реколекції Папи. Усвідомити та інтерпретувати спрагу Бога

- AP

20/02/2018 12:24

Спрага Бога та здатність її розпізнавати були в центрі уваги вечірніх роздумів другого дня духовних вправ Святішого Отця та Римської Курії, що відбуваються в Аріччі поблизу Риму під проводом португальського священика, богослова й поета о. Жозе Толентіно де Мендонси. Проповідник запропонував слухачам засоби, необхідні для того, щоб вміти інтерпретувати прагнення Бога, яке носимо в собі.

Провідник реколекцій зауважив, що «увійти в контакт з власною спрагою не є легкою операцією», але якщо цього не робити, то духовне життя втрачає прив’язаність до дійсності. Отож, слід перестати боятися визнавати свою спрагу та «сухість», а першим кроком є не надто інтелектуалізувати віру. «Ми більше переймаємося раціональною вірогідністю досвіду віри, ніж її екзистенційною, антропологічною та почуттєвою вірогідністю. Ми більше турбуємося розумом, ніж почуттями, залишаючи позаду багатство нашого емоційного світу», – пояснив він.

Людина, натомість, є «сумішшю багатьох емоційних, психологічних і духовних складових», які необхідно усвідомлювати. Таким чином, духовне життя не є чимось заздалегідь розробленим, але залучене в «радикальну особливість» кожної людини. Говорити про спрагу означає говорити про «дійсну сутність» нас самих, адже передумовою для того, щоби прийняти «воду життя» є визнати свою спраглість.

Наступним кроком, після усвідомлення, є інтерпретація того прагнення, яке носимо в собі. Священик зауважив, що на цьому етапі слід розрізнити прагнення від чистої потреби, яка задовольняється отриманням предмету. «Прагнення, – пояснив він, – це брак чогось, який ніколи не є повністю задоволеним, це напруження, постійно відкрита рана, нескінченне виставлення себе на іншість. Прагнення – це стремління, яке виходить за наші межі, яке, на відміну від потреби, не окреслюється періодом чи метою».

За словами проповідника, саме в цьому «людське прагнення відрізняється від прагнення тварин», а бути людяним означає «відчувати, що життя залежить від цього визнання», яке умертвляється капіталістичними суспільствами, що визискують потяг задовольнити вторинні потреби, усуваючи типові людську спрагу та прагнення.

«Як лань прагне до водних потоків». Слова 42 Псалма стали нагодою, щоб підкреслити намагання втамувати спрагу Бога. Отець Жозе зауважив, що якщо споглядати світ з любов’ю, то можемо побачити, що все створіння пронизане отим внутрішнім прагненням. «Можливо, ми потребуємо наново віднайти прагнення, його невизначеність та відкритість, більше, ніж кодифікації, в яких все передбачене, встановлене й забезпечене, – сказав проповідник. – Досвід прагнення – це не право власності чи досвід володіння, це стан жебракування. Віруючий – це жебрак милосердя».

Нудьга, хандра, втрата смаку до життя стали темою роздумувань наступного ранку. Священик підкреслив, що нудьга, іноді, нападає на нас та робить хворобливими. Вона є протилежністю спраги, що є провідною темою цих роздумувань.

«Коли відмовляємося від спраги, ми починаємо вмирати. Коли перестаємо прагнути, знаходити смак в зустрічах, діалогах, обмінові, в тому, щоб виходити із замкненості в собі, в проектах, в праці чи тій же молитві. Коли згасає наша цікавість щодо іншого, відкритість на нечуване, все починає звучати як розігріте остогидле déjà vu, яке, роздавлює нас», – сказав він.

Сучасність намагається лікувати хандру, як патологію, яку слід трактувати з психіатричної точки зору. Однак, навіть в рамках клінічної картини стає очевидним, що депресивний стан неможливо вилікувати виключно пігулками, що необхідно охопити лікуванням цілу особу. Існує «чимало прихованих страждань, джерело яких необхідно відкрити в таємниці людської самотності».

Далі проповідник звернув увагу на «ще одне явище, яке дедалі більше поширюється», яким є «емоційне вигоряння». Це явище може вразити також і священиків. Загалом, коли хтось почувається покинутим, то залишається порожнеча, яку людина намагається заповнити «тугою або фальшивими знеболюючими, як от світськість, алкоголь, соціальні мережі, споживацтво, гіперактивність».

Як приклад цієї динаміки, священик навів дві біблійні постаті: праотця Якова та пророка Йону. На прикладі Йони бачимо спротив Божій волі та логіці Його милосердя, Яків, натомість, боровся з Богом до світанку. В останньому бачимо «прагнення життя», в той час як перший проявляє «капризність». Смуток, пов’язаний з нудьгою, це також смуток багатого юнака з Євангелії, який виконував усі заповіді, але в вирішальний момент віддав перевагу матеріальному замість відкритості на запропоновану Христом новизну.

Отож, необхідно задуматися над «знечуленням прагнення», до якого веде не лише надмір активності, але й відсутність відповідної мотивації. Відповіддю на все це, натомість, є Ісус. Зв’язок з Ним, як підкреслив проповідник,  проходить через Страсті, коли «наше серце дозріває у здатності дійти до того, щоб страждати за те і за тих, кого любимо».

20/02/2018 12:24