Читати статтю Accéder au menu

соціальні мережі:

RSS:

Радіо Ватикану

голос Папи і Церкви в діалозі зі світом

Іншою мовою:

Ватикан \ Події

Спрага і сльози. В Аріччі тривають реколекції Папи та Римської Курії

- AP

21/02/2018 11:47

Спрага Ісуса, як тілесна на Голготі, що є «підтвердженням Його втілення» та «реалістичною ознакою Його смерті», так і духовна й символічна, є важливим ключем до розуміння глибокого сенсу Його життя та смерті. Цій темі була присвячена вечірня медитація у вівторок, 20 лютого 2018 р., в рамках духовних вправ Папи та Римської Курії, що відбуваються від 18 до 23 лютого в реколекційному осередку «Дім Божественного Учителя» в Аріччі під проводом португальського священика Жозе Толентіно де Мендонси. Тема духовних вправ: «Похвала спразі».

Провідник духовних вправ звернув увагу на те, що святий євангелист Іван, крім подій на Голготі, ще тричі говорить про спрагу. Коли Ісус зустрічався із самарянкою, Він каже: «Той, хто цю воду п’є, знову матиме спрагу, але хто нап’ється води, яку я йому дам, не матиме спраги повіки». Під час промови про хліб життя Ісус стверджує: «Хто вірує в мене, не матиме спраги!». Врешті, під час свята кучок, Він провістив: «Коли хтось спраглий, нехай прийде до мене і п’є».

Під час зустрічі із самарянкою, як зауважив проповідник, бачимо «зміну ролей», яку не слід недооцінювати: Ісус просить пити, хоча це Він напоїть жінку, яка спочатку не зрозуміла слів Ісуса, думаючи, що Він говорить про тілесну спрагу. Але вже від самого початку Ісус натякав на «духовний сенс». Його прагнення було зосереджене на «іншій спразі», що підтверджують слова: «Якщо ти знала би дар Божий і хто є той, хто просить в тебе: “Дай мені напитися”, ти б у нього просила, й він дав би тобі воду життя».

Подібно й на Голготі, коли Ісус виявляє своє прагнення напитися, Його не зрозуміли. Замість води Він отримав оцет, після чого сказав: «Звершилося!» – та схиливши голову, віддав духа. «Спрага, – сказав священик, – є немовби печаттю завершення Його діла й, одночасно, палким прагненням зробити дар Святого Духа, істинної живої води, здатної радикально втамувати спрагу людського серця».

Зі слів Ісуса, сказаних в Єрусалимі під час свята, стає зрозумілим, що спрага, про яку Він говорить – це «екзистенційна спрага», яку можна втамувати, узгоджуючи своє життя з Його життям. «Бути спраглим означає прагнути Його. Ми покликані виходити із замкненості в собі, щоби в Христі шукати ту воду, яка здатна погасити нашу спрагу, перемагаючи спокусу самодостатності», – підкреслив проповідник.

Отож, за словами о. Жозе Толентіно де Мендонси, спрага Ісуса допомагає нам «зрозуміти ту спрагу, яка гніздиться в нашому серці й бути готовими послужити їй», відповідаючи на «спрагу Бога, на брак сенсу й правди, на прагнення кожної людської істоти бути спасенною, навіть якщо це прагнення є сховане чи похоронене під екзистенційними обломками».

Підсумовуючи, провідник духовних вправ, посилаючись на духовну спадщину святої Терези з Калькутти, зазначив, що Ісусові слова: «Спраглий я», – стосуються не лише минулого, але й сьогодення. Вони спонукають нас постійно «наново відкривати Святого Духа», адже Ісусова спрага – це прагнення «розбити кайдани, які замикають нас у почутті провини та в егоїзмі, перешкоджаючи чинити поступ і зростати у внутрішній свободі». «Його спрагою є звільнити найглибші енергії, приховані в нас, аби ми могли ставати людьми співчуття, ремісниками миру, як і Він, не втікаючи від страждань і конфліктів нашого розтерзаного світу, але займаючи своє місце і творячи спільноту любові, щоб приносити надію на цю землю», – сказав він.

Спрага Ісуса, як тілесна на Голготі, що є «підтвердженням Його втілення» та «реалістичною ознакою Його смерті», так і духовна й символічна, є важливим ключем до розуміння глибокого сенсу Його життя та смерті. Цій темі була присвячена вечірня медитація у вівторок, 20 лютого 2018 р., в рамках духовних вправ Папи та Римської Курії, що відбуваються від 18 до 23 лютого в реколекційному осередку «Дім Божественного Учителя» в Аріччі під проводом португальського священика Жозе Толентіно де Мендонси. Тема духовних вправ: «Похвала спразі».

Провідник духовних вправ звернув увагу на те, що святий євангелист Іван, крім подій на Голготі, ще тричі говорить про спрагу. Коли Ісус зустрічався із самарянкою, Він каже: «Той, хто цю воду п’є, знову матиме спрагу, але хто нап’ється води, яку я йому дам, не матиме спраги повіки». Під час промови про хліб життя Ісус стверджує: «Хто вірує в мене, не матиме спраги!». Врешті, під час свята кучок, Він провістив: «Коли хтось спраглий, нехай прийде до мене і п’є».

Під час зустрічі із самарянкою, як зауважив проповідник, бачимо «зміну ролей», яку не слід недооцінювати: Ісус просить пити, хоча це Він напоїть жінку, яка спочатку не зрозуміла слів Ісуса, думаючи, що Він говорить про тілесну спрагу. Але вже від самого початку Ісус натякав на «духовний сенс». Його прагнення було зосереджене на «іншій спразі», що підтверджують слова: «Якщо ти знала би дар Божий і хто є той, хто просить в тебе: “Дай мені напитися”, ти б у нього просила, й він дав би тобі воду життя».

Подібно й на Голготі, коли Ісус виявляє своє прагнення напитися, Його не зрозуміли. Замість води Він отримав оцет, після чого сказав: «Звершилося!» – та схиливши голову, віддав духа. «Спрага, – сказав священик, – є немовби печаттю завершення Його діла й, одночасно, палким прагненням зробити дар Святого Духа, істинної живої води, здатної радикально втамувати спрагу людського серця».

Зі слів Ісуса, сказаних в Єрусалимі під час свята, стає зрозумілим, що спрага, про яку Він говорить – це «екзистенційна спрага», яку можна втамувати, узгоджуючи своє життя з Його життям. «Бути спраглим означає прагнути Його. Ми покликані виходити із замкненості в собі, щоби в Христі шукати ту воду, яка здатна погасити нашу спрагу, перемагаючи спокусу самодостатності», – підкреслив проповідник.

Отож, за словами о. Жозе Толентіно де Мендонси, спрага Ісуса допомагає нам «зрозуміти ту спрагу, яка гніздиться в нашому серці й бути готовими послужити їй», відповідаючи на «спрагу Бога, на брак сенсу й правди, на прагнення кожної людської істоти бути спасенною, навіть якщо це прагнення є сховане чи похоронене під екзистенційними обломками».

Підсумовуючи, провідник духовних вправ, посилаючись на духовну спадщину святої Терези з Калькутти, зазначив, що Ісусові слова: «Спраглий я», – стосуються не лише минулого, але й сьогодення. Вони спонукають нас постійно «наново відкривати Святого Духа», адже Ісусова спрага – це прагнення «розбити кайдани, які замикають нас у почутті провини та в егоїзмі, перешкоджаючи чинити поступ і зростати у внутрішній свободі». «Його спрагою є звільнити найглибші енергії, приховані в нас, аби ми могли ставати людьми співчуття, ремісниками миру, як і Він, не втікаючи від страждань і конфліктів нашого розтерзаного світу, але займаючи своє місце і творячи спільноту любові, щоб приносити надію на цю землю», – сказав він.

Темою ранкових роздумів у середу, 21 лютого, стали «сльози, що розповідають про спрагу». Проповідник звергув увагу на те, що серед чотирьох авторів Євангелій, святий Лука найчастіше згадує про жінок. Спостерігаючи за цими жінками, різними за віком, станом та економічним забезпеченням, можемо зауважити спільну рису: всі вони в особливий спосіб шукають Христа і з щирістю слідують за Ним.

Світ жінок та їхній спосіб поведінки євангелізують нас. У Євангелії жінки висловлюються, насамперед, жестами. Вони надають перевагу прихованому служінню ближньому, аніж керівництву. У 8-му розділі євангелист Лука описує жінок, які йшли за Христом, і «допомагали зі своїх маєтків». Згідно з Христовим вченням «допомагати» і «служити» – це найблагородніша справа.

В Євангелії немає багатьох коментарів, чи запитань з боку жінок, бо, з одного боку в той час було не прийнято, щоб жінки висловлювалися публічно, а з іншого боку, жінки втілюють глибоко євангельську поставу. «Блаженне лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили» (Лк 11, 27) – в цьому євангельському вислові, який могла промовити тільки жінка, йдеться про зростання, про турботу про життя, про служіння життю. Завдяки жінкам віра не перебуває в полоні раціоналізму, доктрини, обряду, а вливається в реальність.

Одним із спільних елементів, що поєднує різних жіночих персонажів у Євангелії від Луки, є сльози. Незважаючи на те, що сльози – це тиха мова тіла, вони також є промовистим воланням, що виражає спрагу чогось. Євангельські жінки показують, наскільки важливими є сльози. Вони пояснюють нам таїнство спраги, спраги життя. Сльози виходять назовні і виявляють нашу найглибшу сутність. Для людської особи сльози завжди вказують на стосунки. Нашу біографію можна було б розповісти через сльози: сльози радості і розчулення, чи сльози покинення, жалю і розкаяння.

В 7-му розділі Євангелії від Луки бачимо жінку, яка своїми сльозами обмиває Христові ноги (Лк 7, 36-50). Вона приходить до дому фарисея Симона, бо знає, що там є Христос. Без жодної допомоги вона впізнає Його. Жінка не промовила жодного слова, але її присутність наповнена незаперечною правдою.

Мити комусь ноги в ті часи означало бути рабом, а розпускати волосся перед чоловіком вважалося великою непристойністю, але жінка не боїться піти на ризик задля Христа. Сльози завжди мають велике значення, бо навіть плачучи в абсолютній самотності, ми завжди звертаємося до когось: спрага іншого змушує нас плакати.

Ми часто критикуємо релігійність простих людей, які виявляють свою віру не через ідеї, а жестами, сльозами, обіцянками, простими, майже дитячими висловами. В такому випадку ми уподібнюємося до фарисея, який запросив Христа увійти в його дім, але не був здатен на найвищий прояв гостинності, яким є любов. «Ти бачиш оцю жінку?» – звертається Христос до Симона, дорікаючи йому, що він не вчинив так, як вона. З самого початку уривку ми розуміємо, що фарисей дотримується формальної гостинності, бажаючи триматися на відстані. Але тільки присутність жінки і її поведінка допомагають зрозуміти, що це не лише формальність, але брак любові з боку фарисея.

21/02/2018 11:47