Читати статтю Accéder au menu

соціальні мережі:

RSS:

Радіо Ватикану

голос Папи і Церкви в діалозі зі світом

Іншою мовою:

Папа Франциск \ Документи

“Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (6)

- RV

25/02/2018 11:26

Минулого разу ми приглянулись до 8-13 пунктів першого розділу Апостольського напоумлення Папи Франциска «Радість любові», де розповідалось про сотворення жінки як помічниці для чоловіка, здатної вирішити його проблему самотності, про дім християнського життя, побудований на міцній основі подружньої любові, про те, що подружжя, в якому панує любов, є образом Триєдиного Бога. Сьогодні продовжуємо наше знайомство з цим папським документом про подружжя та сім’ю, гортаючи його наступні сторінки.

У 14-му пункті Вселенський Архиєрей знову повертається до уривку із 128 псалма: «Жінка твоя, неначе лоза плодовита, у середині дому твого. Діти твої, мов парості оливки, навколо столу твого». Мова йде про дітей, повних енергії та життя. Якщо батьки є мов міцний фундамент свого дому, то діти – як живі камені їхньої сім’ї (пор. 1 Пт.2, 5). Важливим є той факт, що у Старому Завіті словом, яке найчастіше вживається, після слова «YHWH» (Господь), є слово «ben» (син), що, у свою чергу, відсилає до єврейського дієслова «banah» (будувати). Саме тому у псалмі возхваляється дар дітей, підкреслюючи, тим самим, їхню участь у будуванні як родинного дому, так і суспільного та економічного життя:

«Коли Господь та не будує дому, -дарма працюють його будівничі. Коли Господь не зберігає міста, – дарма пильнує сторож. Дарма устаєте рано, засиджуєтеся допізна: усе ж їсте загорьований хліб! Господь дає його у сні своїм любим. Спадок Господній - діти; плід лона - нагорода. Як стріли у руці вояка, так діти віку молодого. Щасливий чоловік, що ними наповнив сагайдак свій! Не осоромляться, коли будуть позиватись при брамі з ворогами» (Пс. 127, 1-5).

Це правда, що ці слова відображають культуру античного суспільства, проте, присутність дітей є, в кожному разі, знаком повноти сім’ї в тривалості тієї самої історії спасіння.

У цій перспективі можемо поглянути теж й на інший вимір родини. Як знаємо, в Новому Завіті говориться про «Церкву, яка збирається у домі» (пор. 1 Кор. 16, 19; Рм. 16, 5; Кол. 4, 15; Фл. 1, 2). Місце, де мешкає сім’я, перемінюється у домашню церкву, де звершується Євхаристія, де уприсутнюється Христос. Вражаючою є сцена з книги Одкровення, де говориться: «От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо Мною» (Одкр. 3, 20). Сім’я, яка дозволяє Богові увійти до свого дому, яка розмовляє з Ним у спільній молитві, є благословенною Всевишнім.

Святе Письмо, як зазначається у 16-му пункті Апостольського напоумлення «Amoris Laetitia» Папи Франциск, вважає сім’ю також місцем катехизахії дітей. Сім’я є місцем, де батьки стають першими вчителями віри для своїх дітей. І це завдання вони повинні виконати особисто; у цьому їх ніхто не може замінити. Батьки повинні дуже серйозно та з усією відповідальністю ставитись до свого обов’язку виховання дітей. А діти, у свою чергу, покликані прийняти та практикувати Божу Заповідь: «Шануй батька твого і матір твою» (Вих. 20, 12). Вжите слово «шануй» вказує на виконання сімейних та суспільних обов’язків у їх повноті, не занедбуючи їх, шукаючи при цьому якихось побожних виправдань. І справді, як пригадує нам книга Сираха: «Хто шанує батька, той гріхів збувається. Хто звеличує матір свою, той немов скарби збирає» (Ср. 3, 3-4).

Євангелія пригадує нам також й те, що діти не є власністю батьків та мають перед собою власний життєвий шлях. Ісус Христос є прикладом послуху земним батькам, яким Він підкорявся (див. Лк. 2, 51), але Він теж показує, що вибір життя дитини та її християнське покликання можуть вимагати розлуки з батьками задля здійснення цього свого покликання. (див. Мт 10, 34-37; Лк 9, 59-62). А навіть більше, Христос, маючи лишень 12 років, пригадав Йосифові та Марії, що Він має виконати високу місію, яка виходить поза межі Його земної сім’ї (Лк. 2, 48-50). Саме тому Христос возносить потребу зв’язків, що є ще глибшими ніж сімейні: «Мати моя і брати Мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують» (Лк. 8, 21).

З іншого боку, Ісус проявляє дуже велику увагу до дітей. Хоча в тогочасному суспільстві їх вважали суб’єктами, позбавленими якихось особливих прав, та частиною сімейної власності. Спаситель подає дітей у приклад для наслідування, ставлячи їх немов вчителями для дорослих, зокрема, їхню просту та спонтанну довіру до інших: «Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство. Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві» (Мт. 18, 3-4).

Наступного разу, читаючи папське Напоумлення «Радість любові», ми приглянемось до тих пунктів документу, де мова йде про гірку реальність сімейного життя, тобто про присутність у них терпінь, болю, смутку та інших явищ, які завдають удару домашній церкві.

25/02/2018 11:26