Читати статтю Accéder au menu

соціальні мережі:

RSS:

Радіо Ватикану

голос Папи і Церкви в діалозі зі світом

Іншою мовою:

Ватикан \ Документи

«Сподобалось Богові» Лист Конгрегації Віровчення до єпископів про християнське спасіння

- RV

01/03/2018 13:14

«Сподобалось Богові, у Його доброті й мудрості, об’явити Себе самого й подати до відома таїнство своєї волі (пор. Єф. 1, 9), завдяки якому люди через Христа – Слово, що стало тілом, у Святому Дусі мають доступ до Отця і стають учасниками Божої природи (пор. Еф. 2, 18; 2 Пт. 1, 4)», – цією цитатою з Догматичної Конституції Другого Ватиканського Собору про Боже слово розпочинається Лист Конгрегації Віровчення «Сподобалося Богові» до єпископів Католицької Церкви щодо деяких аспектів християнського спасіння. Документ, апробований Папою Франциском 16 лютого 2018 року, був прийнятий під час пленарної зустрічі Конгрегації Віровчення 24 січня 2018 року. У четвер, 1 березня, його представили у Ватиканському прес-центрі архиєпископи Луїс Ладарія, ТІ, та Джакомо Моранді, Префект і Секретар цієї Конгрегації.

У вступній частині Листа зазначається, що навчання Церкви про спасіння у Христі потребує постійного поглиблення. Отож, завданням цього документу є унаочнити, йдучи слідами великої традиції віри та з посиланням на навчання Папи Франциска, деякі аспекти християнського спасіння, які «можуть сьогодні виявитися важкими для зрозуміння задля нещодавніх культурних перемін».

Саме розглядові впливу сьогоднішніх культурних перетворень на сприймання християнського спасіння присвячена друга частина Листа. З одного боку, перешкодою у сприйнятті звіщення Ісуса як Єдиного Спасителя цілої людини та всього людства, названо «індивідуалізм, зосереджений на автономному суб’єкті», який схильний бачити людину як істоту, самореалізація якої залежить виключно від її сил. В такій перспективі постать Христа зводиться лише до «моделі, що надихає», а не «Того, Який перемінює людський стан, включаючи нас у нове примирене існування з Отцем та між нами через Святого Духа».

З іншого боку, поширюється бачення «чисто внутрішнього спасіння», яке стосується особистих переконань і відчуття єдності з Богом, але не зачіпаючи і не оздоровляючи наших стосунків з іншими та зі створінням. В цій перспективі «стає важко збагнути сенс Втілення», через яке Бог став частиною людського роду.

Далі зазначається, що Папа Франциск часто посилається на ці тенденції, які перегукуються із двома давніми єресями: пелагіянізмом і гностицизмом. В наш час поширюється нео-пелагіянізм, згідно з яким «індивід, радикально автономний, претендує спасти себе самого, не визнаючи того, що він у найбільшій глибині свого буття залежить від Бога і від ближніх». А своєрідний нео-гностицизм представляє «чисто внутрішнє спасіння, замкнене в суб’єктивізмі», претендуючи «визволити людину від тіла й матеріального всесвіту», в якому, мовляв, неможливо знайти «слідів провидінної руки Творця, а бачиться лише дійсність, позбавлену сенсу, чужу остаточній ідентичності особи, й доступну маніпуляціям згідно із інтересами людини».

«Як нео-пелагіянський індивідуалізм, так і нео-гностична зневага до тіла спотворюють визнання віри в Христа, єдиного й універсального Спасителя», – наголошується у Листі, який перед обличчям цих тенденцій наголошує на тому, що «спасіння полягає у нашій єдності з Христом, Який Своїм Втіленням, життям, смертю і воскресінням, породив новий порядок взаємин з Отцем та між людьми, й увів нас в цей порядок через дар Свого Духа, щоб і ми могли єднатися з Отцем, як діти в Сині, і стати одним тілом в “первородному серед багатьох братів” (Рм 8,29)».

У наступній частині листа розглядається «Людське прагнення спасіння». Людина «безпосередньо чи непрямо» відчуває, що є «загадкою». Кожна особа «по-своєму шукає щастя». Але це загальне прагнення «не обов’язково є вираженим чи оголошеним», а часто проявляється «в особливих обставинах». В багатьох випадках воно збігається з надією на фізичне здоров’я, іноді виражається через бажання кращого економічного добробуту, через потребу внутрішнього миру й спокійного співжиття.

Але бажання спасіння, представляючись, з одного боку, як шукання «більшого добра», включає також «спротив і подолання болю». До боротьби за здобуття добра додається боротьба за захист від зла: «від незнання й помилки, від вразливості й слабкості, від хвороби та смерті».

«Щодо цих прагнень, віра в Христа навчає нас, відкидаючи будь-які претензії на само-реалізацію, що їх можна повністю здійснити тоді, коли Сам Бог зробить це можливим, притягаючи нас до Себе. Повне спасіння людини не полягає в речах, які людина може здобути сама, як власність чи матеріальний добробут, наука чи техніка, влада чи вплив на інших, добра слава чи внутрішнє задоволення. Ніщо зі створеного не може задовольнити цілу людину, адже Бог призначив нас до спілкування з Ним, і наше серце буде неспокійне, доки не спочине в Ньому», – читаємо в Листі, який також нагадує про те, що згідно з біблійною вірою, «початок зла знаходиться не в матеріальному чи тілесному світі».

Віра проголошує, що увесь всесвіт є добрим, оскільки створений Богом, а зло, яке нищить людину, «походить з її серця». Чинячи гріх, людина віддаляється від джерела любові, гублячись у фальшивих формах любові, які «дедалі більше замикають її в собі самій». А ця віддаленість від Бога, що є «джерелом спільності й життя», веде до «втрати гармонії серед людей та між людьми і світом». Отож, спасіння, звіщуване вірою, «стосується не лише нашого внутрішнього світу, але нашого цілісного буття», адже це «вся особа, з тілом і душею, була створена любов’ю Бога на Його образ і подобу й покликана жити в сопричасті з Ним».

«Христос – Спаситель і Спасіння». Таким є заголовок четвертої частини Листа, що розпочинається нагадуванням про те, що Бог на жодному з етапів людського шляху «не переставав пропонувати Своє спасіння нащадкам Адама». А коли прийшла «повнота часів», Отець послав у світ Сина, Який «проголошував Боже царство, виліковуючи недуги будь-якого характеру». Згідно з Євангелією, спасіння для всіх народів розпочинається з прийняттям Ісуса.

«Християнська віра впродовж своєї вікової традиції, через різні образи, показувала це спасенне діло втіленого Сина. Вона робила це, ніколи не відокремлюючи зцілющий аспект, через який Христос викуповує нас із гріха, від підіймаючого аспекту, яким Він робить нас Божими дітьми, учасниками Своєї божественної природи (пор. 2Пт 1,4). Беручи до уваги спасенну перспективу в низхідному значенні (від Бога, Який приходить викупити людей), Ісус є просвітителем і об’явителем, відкупителем та визволителем, Тим, Хто обожествлює людину та виправдовує її. Приймаючи висхідну перспективу (від людей, які звертаються до Бога), Він є Тим, Який, будучи Первосвящеником Нового Союзу, приносить Отцеві від імені людей досконалий культ: жертвується, спокутує гріхи та залишається завжди живим, щоб заступатися за нас. Таким чином, в житті Ісуса виявляється чудесна синергія між божественним і людським діянням, що показує безпідставність індивідуалістської перспективи», – читаємо в документі.

«Крім того, – зазначається далі, зрозуміло, що спасіння, яке Ісус приніс у Своїй Особі, не відбувається лише внутрішнім способом. У дійсності, щоб змогти передати кожній людині спасенне сопричастя з Богом, Син став тілом (пор Ів 1,14). І саме взявши на Себе тіло (пор Рим 8,3: Єв 2,14; 1 Ів 4,2), народившись від жінки (пор Гал 4,4), “Божий Син став людським сином” і нашим братом (пор. Єв 2,14)». Саме прийняття тіла дозволило «конкретно стати посередником Божого спасіння для всіх дітей Адама».

Щоб відповісти на окреслені вище пелагіянську та гностичну тенденції, слід пам’ятати про те, «в який спосіб Ісус є Спасителем». Він «не обмежився тим, щоб показати нам дорогу до зустрічі з Богом», якою ми повинні самостійно пройти, але «Сам став дорогою». І ця дорога «не є чисто внутрішнім шляхом, на полях наших взаємин з іншими та сотвореним світом».

Наступна частина Листа присвячена церковному вимірові спасіння й має назву: «Спасіння у Церкві, Христовому тілі». Саме Церква є «місцем, в якому отримуємо спасіння, принесене Ісусом». «Спасіння, яке нам пропонує Бог, не отримується лише індивідуальними силами, як цього бажає нео-пелагіянізм, але через стосунки, які народжуються від втіленого Божого Сина та формують спільноту Церкви. Крім того, з огляду на те, що благодать, яку нам дарує Христос, не є, згідно з нео-гностичним баченням, чисто внутрішнім спасінням, але вводить нас у конкретні стосунки, якими жив Він Сам, Церква є видимою спільнотою: в ній доторкаємося до Ісусового тіла». Саме посередництво Церкви запевняє у тому, що «спасіння не полягає у самореалізації відокремленого індивіда, ні в його внутрішньому злитті з божественним» але через «включення у спільноту людей, що бере участь в сопричасті Пресвятої Тройці».

Згадані індивідуалістичне та чисто внутрішнє бачення спасіння суперечать також ікономії Святих Таїнств, через яку Бог забажав спасати людину. Участь в новому порядку стосунків, започаткованих Ісусом, відбувається через Святі Тайни. Це також вказує на безпідставність претензій на самоспасіння, бо віра визнає, що спасаємося через Хрищення, «яке викарбовує незнищений знак приналежності до Христа і Церкви, з якого випливає перетворення нашого конкретного способу переживання стосунків з Богом, з людьми та створінням». Завдяки благодаті семи Святих Тайн, «вірні постійно зростають та відроджуються».

Щодо гностицизму, який сприяє негативному поглядові на створіння, включаючи сприйняття матеріального порядку, як обмеження свободи духа, ікономія Святих Таїнств підкреслює, що оскільки ми були спасенні через жертву Христового тіла, справжнє спасіння полягає не у визволенні від тіла, але в його освяченні. «Завдяки Святим Тайнам християни можуть жити у вірності Христовому тілу і, як наслідок, у вірності конкретному порядкові стосунків, який Він нам дарував. Цей порядок стосунків вимагає, особливим чином, дбання про страждаючу людську природу через діла милосердя для тіла і душі».

У підсумковій частині листа зазначається, що усвідомлення повноти життя, спонукає християн до місії, щоб «звіщати всім людям радість і світло Євангелія». Це також спонукає до «щирого і конструктивного діалогу з віруючими інших релігій», з упованням на те, що Бог може «привести до спасіння у Христі всіх людей доброї волі, в серці яких невидимо діє благодать».

Спасіння людини буде довершене тоді, коли, перемігши останнього неприятеля – смерть, станемо учасниками «слави воскреслого Ісуса», що «приведе до сповнення наших взаємин з Богом, ближніми та всім створінням». «Цілісне спасіння, душі і тіла – це остаточне призначення, до якого Бог кличе всіх людей».

01/03/2018 13:14