2018-03-18 11:15:00

“Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (9)


Попереднього разу ми закінчили ознайомлення з першим розділом Апостольського напоумлення Папи Франциска “Amoris Laetitia”, який представляє біблійну основу теми подружжя та сім’ї. Сьогодні ми розпочинаємо читання другого розділу, що називається “Дійсність та виклики сімей”.

У 31-му пункті, що є вступним другого розділу, Глава Католицької Церкви підкреслює, що добро сім’ї є вирішальним для майбутнього світу та Церкви. Уже зроблено дуже багато досліджень та різних аналізів про подружжя та сім’ю, про труднощі та сучасні виклики у сімейному співжитті. І це є надзвичайно корисним, адже спершу необхідно побачити, якою є справжня реальність сімей в усьому світі.

Антропологічно-культурні зміни сьогодні впливають на всі аспекти людського життя, тому необхідний аналітичний та різнобічний підхід. Іспанські єпископи вже декілька десятиліть тому визнали, що сімейна реальність характеризується більшою свободою, із справедливим та рівномірним розподілом обов’язків, відповідальностей та завдань: дедалі більше цінується міжособове спілкування між подругами, що сприяє гуманізація сімейного співжиття. Антропологічно-культурні переміни відзначаються тим, що сьогодні значно менше, ніж у минулому, подружнє та сімейне співжиття підтримується різними соціальними структурами.

З іншого боку, необхідно відзначити також і те, що у наш час зростає загроза надмірного індивідуалізму, який вчиняє сімейні зв’язки неприродними та веде до того, що окремий член сім’ї вважається немов би окремим островом, вивищуючи його особисті бажання. Напруження, спричинені надмірною індивідуалістичною культурою володіння та задоволення, породжують, у свою чергу, агресивність та нетерплячість в самих родинах. Ритм сьогоднішнього життя, стреси, організація праці та суспільного життя є культурними факторами, які підважують можливість прийняття незмінних рішень.

В цей же час, спостерігаємо двозначні явища, як ось цінування персоналізації, що стремить до автентичності, а не до виконання окреслених заздалегідь завдань. Це може сприяти розвиткові багатьох здібностей та спонтанності, однак, якщо його скерувати у неправильному руслі, такий стиль може перетворитись у наставляння постійної недовіри, втечі від обов’язків, замкненості у конформізмі, нахабства. Свобода вибору дозволяє проектувати своє особисте життя та розвивати у собі все те найкраще, але, якщо бракує благородних цілей та особистої дисципліни, може виродитись у нездатність великодушно дарувати себе іншим. І справді, в тих країнах, де зменшується число укладення подруж, зростає кількість осіб, які вирішують жити самотньо, або мати стосунки без співжиття разом. Також можемо зауважити похвальне відчуття справедливості, але, якщо її неправильно проінтерпретувати, то воно перетворює громадян на клієнтів, які претендують лише на отримування послуг.

Коли ці ризики перенести на спосіб розуміння сім’ї, наголошує Папа Франциск у 34-му пункті свого напоумлення, тоді сама сім’я може перетворитись на перехідне місце, до якого вдаються лише тоді, коли це може принести якусь особисту вигоду, або де можна вимагати якихось прав; в той час, як самі подружні зв’язки перетворюються на щось тимчасове, підпорядковане особистим бажанням та життєвим обставинам.

Зрештою, сьогодні дуже легко плутати справжню свободу з ідеєю про те, що кожен може судити, як йому здається, так, ніби поза людиною не існує істини, цінностей, принципів, які нас скеровують, немов усе є однаковим і можна дозволити собі на все. В цьому контексті ідеальне подружжя, із сталими та ексклюзивними обов’язками, руйнується випадковими вигодами чи капризами чутливості. Сьогодні люди бояться самотності, прагнуть захисту та вірності, але, одночасно, спостерігаємо зростання страху перед стосунками, які б могли відкласти задоволення особистих бажань.

Будучи християнами, ми не можемо відмовитись від того, щоб навчати про подружжя лише, щоб не суперечити сучасній чутливості людства, щоб слідувати за модою нашого часу чи задля почуття неповноцінності перед обличчям морального та загальнолюдського занепаду. Бо тоді ми позбавимо світ тих цінностей, які ми можемо та повинні передати. Без сумніву, нема сенсу зупинятись на риторичному викриванні сьогоднішніх бід, немов би тим самим ми можемо щось змінити. Не варто також нав’язувати певні норми силою влади. Від нас вимагається значно відповідальнішого та більш великодушного зусилля, що полягає у тому, щоб представити мотиви та підстави, сприяючі виборові подружжя та сім’ї, щоб, таким чином, люди були більш готовими відповідати на Божу благодать.

В той же час, ми повинні бути смиренними та реалістами, признаючись собі в тому, що часто представляли подружжя та сім’ю в невідповідний спосіб, отож, самокритика також є цінною. Папа пригадав, що дуже часто, говорячи про подружжя, ми акцентували увагу на прокреації, залишаючи в тіні важливий об’єднавчий момент чоловіка та жінки, їхнє зростання у взаємній любові. Теж слід визнати, що ми часто були неспроможними відповісти на потреби молодих подруж та не змогли надати належний супровід під час перших років їхнього спільного життя. А іноді ми пропонували їм аж надто абстрактний, майже недосяжний, далекий від конкретного життя богословський ідеал подружжя. Така надмірна ідеалізація, зокрема тоді, коли нам не вдалося розбудити довір’я до благодаті, призвела до того, що подружжя стало непривабливим та небажаним.








All the contents on this site are copyrighted ©.