“Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (10)

Попереднього разу ми розпочали читання другого розділу Апостольського напоумлення Папи Франциска “Amoris Laetitia”. У перших пунктах цієї частини ми читали про дійсність та деякі із викликів, які сьогодні стоять перед християнським подружжям. Сьогодні продовжуємо наше ознайомлення із цим папським документом і почитаємо 37-40 пункти, де Святіший Отець продовжує описувати сьогоднішню дійсність та виклики подружнього і сімейного життя.

У 37-му пункті автор напоумлення звертає увагу на те, що впродовж довгого часу ми були переконані у тому, що лише наголошуючи на доктринальних, біоетичних та моральних аспектах, без мотивування до відкритості на благодать, ми вже достатньо підтримували сім’ю, зміцнювали узи між подругами та наповнювали сенсом їхнє спільне життя. Нам складно представляти подружжя більше як динамічний процес зростання та здійснення, аніж як тягар, що необхідно нести усе життя. Ми, як Церква, іноді також не надаємо достатнього простору сумлінню вірних, які, незважаючи на свої обмеження, належно відповідають Євангелію та продовжують процес свого особистого розпізнавання у тих ситуаціях, які руйнують усі схеми. «Ми покликані формувати сумління, а не претендувати на те, щоб його замінити», – підкреслив Папа.

А далі він наголосив, що ми повинні бути вдячними за те, що більша частина людей шанує сімейні стосунки, бажаючи, щоб вони були тривалими та запевняли взаємну повагу. Сьогодні люди цінують те, що Церква пропонує свій супровід та допомогу в питаннях, які пов’язані із зростанням у любові, подоланням подружніх конфліктів та вихованням дітей. Багато осіб цінують силу благодаті, яку досвідчують в Таїнствах Покаяння та Євхаристії і яка дозволяє їм долати різні труднощі подружнього та сімейного життя. В деяких країнах, зокрема, в Африці, секуляризмові не вдалося послабити певні традиційні цінності, там і надалі укладене подружжя творить міцний союз між родичами чоловіка та жінки, дотримуючись чітко окреслених вирішень різних конфліктних ситуацій.

В наш час також дуже цінуються свідчення подругів, які не лише прожили довгий життєвий шлях разом, але які продовжують розвивати спільний проект подружнього життя та зберігають любов. Це відкриває шлях для позитивного та гостинного душпастирства, яке дозволяє на поступове поглиблення вимог Євангелія. Однак, ми часто діяли з позиції захисту та й сьогодні розтрачуємо душпастирські сили, атакуючи деградуючий світ, не надто вміло вказуючи на шляхи до правдивого щастя. Багато людей сьогодні не розуміють, що проповідь Церкви про подружжя та сім’ю є відображенням проповіді та поведінки Ісуса Христа, Який, одночасно, пропонував вимогливий ідеал і ніколи не втрачав співчутливої близькості до слабких осіб, як наприклад до самарянки чи жінки, яку впіймали на перелюбі.

Однак, мова не йде про те, щоб не визнавати культурний занепад, який не пропагує любов та відданість. Сьогоднішній час характеризується «культурою тимчасовості», тобто, люди з легкістю переходять від одного афективного стосунку до іншого; вони вірять, що любов, подібно, як у соціальних мережах, можна активувати чи роз’єднати, відповідно до уподобань, чи навіть взагалі миттєво заблокувати.

У 39-му пункті Глава Католицької Церкви пригадав також і про страх сьогоднішнього покоління, який викликає перспектива постійних зобов’язань перед іншою особою, про боязнь за свій вільний час, про відносини, де підраховуються видатки та доходи і де стосунки є виключно засобом проти самотності чи задля захищеності або задля отримання якихось послуг. На афективні стосунки переноситься те, що притаманне ставленню до предметів і до довкілля: все можна викинути, всім можна покористуватися поки воно потрібне, а потім позбутися. Нарцизизм вчиняє людей нездатними поглянути поза себе самих, далі власних бажань та потреб. Але, хто використовує інших, раніше чи пізніше, сам опиниться в подібній ситуації. Варто зазначити, що в багатьох випадках розрив у стосунках трапляється між дорослими особами, які прагнуть «автономії» та відкидають ідеал спільного старіння в атмосфері турботи один про одного та взаємної підтримки.

Можемо сказати, що сьогодні ми живемо в культурі, яка спонукає молодь до того, щоб не утворювати родину через брак можливостей у майбутньому. Проте, та сама культура іншим людям дає багато різних можливостей, переконуючи і їх у тому, щоб не входити у подружні стосунки та не закладати родину. В деяких країнах юнаки та дівчата змушені відкласти одруження на пізніше з економічних причин чи через працевлаштування або навчання. Іноді, це відбувається також з інших причин, як наприклад, під впливом якихось ідеологій, які дискредитують подружжя та сім’ю, через приклад розпаду інших подружніх пар, з причини страху перед подружжям, яке здається аж надто великим і священним, чи з причини соціальних можливостей або економічної вигоди від спільного проживання, боязні втратити свободу, тощо. Тому, потрібно знайти слова, мотивації та свідчення, які допоможуть заторкнути найглибші переживання юнаків та дівчат, доторкнутись до них там, де вони найбільше здатні до безкорисливості, зобов’язання, любові та навіть героїзму, щоб, таким чином, запросити їх прийняти з ентузіазмом та сміливістю виклик подружнього життя.