“Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (12)

Продовжуємо розглядати актуальну дійсність подружнього і сімейного життя, читаючи чергові пункти (45-49) другого розділу Апостольського напоумлення Папи Франциска “Amoris Laetitia” (Радість любові)

Вселенський Архиєрей вказує на болючу дійсність сьогодення, а саме на те, що багато дітей народжуються поза шлюбом, особливо в деяких країнах, і багато з них потім виховується лише одним із батьків або в розширеній чи возз’єднаній сім’ї. Однією із найбільш скандальних і збочених реальностей нашого суспільства є сексуальне визискування дітей. Зокрема, в тих суспільствах, що пережили насилля війни, тероризму, організованої злочинності, бачимо зруйновані сім’ї та зростання, так званого явища «дітей вулиці». Сексуальне визискування дітей стає ще більш скандальним, коли воно відбувається там, де діти повинні бути захищенішими, наприклад у родинах, школах, християнських інституціях чи спільнотах.

Також окрему згадку Папа Франциск присвятив темі міграції, зазначаючи, що це явище сьогодні є одним із тих знаків часу, до яких потрібно придивитись та зрозуміти важливість його наслідків для сімейного життя. Проблема міграції, як зазначають Отці останнього Синоду, в різний спосіб заторкує цілі народи в різних частинах світу. Церква відігравала і надалі повинна відігравати важливу роль у цьому питанні, даючи свідчення Євангелію.

Людська мобільність, що відповідає природному історичному переміщенню народів, може проявити себе як правдиве багатство, як для мігруючої родини, так і для країни, яка їх приймає. Інша річ, коли мова йде про вимушену міграцію сімей, що є плодом воєн, переслідувань, бідності, несправедливості. Ця міграція часто позначена перипетіями подорожі, що нерідко ставить під загрозу життя мігрантів, травмує їх та руйнує їхні сім’ї.

Супровід мігрантів вимагає особливого душпастирства, зверненого на сім’ї, які мігрують; але також і на членів цих сімей, що залишилися на батьківщині. Супровід потрібно здійснювати у повазі до їхніх культур, релігійного та загальнолюдського виховання, духовного багатства їхніх обрядів і традицій.

Особливо драматичною і важкою для сімей і окремих осіб є міграція, позбавлена законності та підтримувана тими, які займаються торгівлею людей. Те ж саме можна сказати про міграцію жінок і дітей, які мігрують без супроводу і змушені тривалий час перебувати у тимчасових притулках, в таборах для біженців, де неможливо розпочати процес інтеграції сім’ї. Крайня бідність та інші форми деградації часом змушують сім’ї продавати своїх дітей для проституції або торгівлі органами.

Розглядаючи проблему міграції, Єпископ Риму також зупинився на темі вимушеної міграції з причини переслідування за віру. «Переслідування християн, так само як й етнічних і релігійних меншин, в різних країнах, особливо на Близькому Сході, стали серйозним випробуванням не лише для Церкви, але і для всієї міжнародної спільноти. Слід підтримувати всі зусилля, які сприяють проживанню сімей і християнських громад на рідних для них землях».

У 47-му пункті Папа Франциск пригадує, що Отці Синоду звернули особливу увагу також і на сім’ї людей з обмеженими можливостями, де інвалідність ставить перед ними великий виклик та руйнує рівновагу, бажання, очікування. Заслуговують великого подиву ті сім’ї, які з любов’ю погоджуються на важке випробувався та приймають дитину-інваліда. Вони подають Церкві та суспільству неоціненне свідчення вірності дарові життя.

Особи з обмеженими можливостями є для сім’ї даром та нагодою для зростання в любові, у взаємодопомозі та в єдності. Сім’я, яка з вірою приймає дитину з обмеженими можливостями, зможе визнати і забезпечити якість і цінність будь-якого життя, з його потребами, правами і можливостями. Вона буде нагадувати службам про необхідність піклуватися про інвалідів і стремітиме до того, щоб їм не бракувало любові та піклування на усіх етапах їхнього життя.

«Хочу підкреслити, – наголосив Глава Католицької Церкви, – що увага, яка приділяється як мігрантам, так і особам з обмеженими можливостями, є знаком Святого Духа. Адже, обидві ці ситуації є парадигматичними: зокрема, вони показують те, як сьогодні ми ставимось до логіки милосердної гостинності та інтеграції слабких людей».

Належне цінування заключного етапу людського життя є сьогодні необхіднішим, з огляду також й на те, що суспільство наполегливо і будь-якими способами намагається віддалити момент переходу із цього життя. Слабкість та залежність похилих віком осіб, іноді, використовуються виключно в економічних цілях. Однак, багато родин на власному прикладі показують нам, що останні моменти людського життя можна переживати як здійснення Пасхального таїнства, єднаючи з ним усе життя похилої віком особи.

Багато старших осіб перебувають у церковних структурах, де вони можуть жити в спокійній та родинній атмосфері в матеріальному та духовному плані. Евтаназія та допомога у самогубстві – це серйозна загроза сім’ям у всьому світі. В багатьох державах вони вже дозволені на законодавчому рівні та практикуються. Церква, займаючи рішучу позицію проти евтаназії та допомоги у самогубстві, відчуває обов’язок допомагати сім’ям, які піклуються про похилих віком чи хворих членів сім’ї.

Далі Вселенський Архиєрей вказав на сумну дійсність бідних сімей, зазначаючи, що труднощі в убогому домі переносяться значно важче. Наприклад, якщо жінка виховує дитину самотужки з причини розлучення чи іншої причини і немає можливості залишити її з кимось із рідних, то така дитина виставлена на численні ризики. Церква повинна особливо дбати про сім’ї, що страждають з приводу бідності, намагаючись їх зрозуміти, утішити, об’єднати; пропонуючи їм цілющу силу благодаті і світло Євангелія.