Капеленство серед засудженних

Ця розповідь присвячена специфіці капеленства серед засудженних за різні скоєні злочини. Своїми роздумами про душпастирство у Копичинецькій виправній колонії № 112 в Тернопільській області з кореспондентом Ватиканського радіо поділився настоятель римо-католицької парафії св. Архистратига Михаїла у Хоросткові отець Іван Заяць. Священик розповів, що у 2002 році у згаданій виправній колонії єпископ-помічник Львівський Леон Малий посвятив каплицю Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Це поки-що єдина на території Львівської Архідієцезії римо-католицька каплиця, яка розташована у виправному закладі. Дещо раніше там відбували термін покарання особи, котрі походили з римо-католицьких родин. Через огорожу з колючими дротами вони бачили, що у Копичинцях є діючий костел. До виправної колонії навідувалися православні священики, протестантський пастор. Від ув’язнених поступило прохання, щоби до них приходив також римо-католицький священик. Наприкінці 90-х років на короткочасні відвідини з ув’язненими спочатку почав приходити отець Ян Кшисько, настоятель костелу в Копичинцях. Але він є громадянином Польщі, тому не міг проводити богослужіння у виправній колонії, тож туди став навідуватися інший душпастир - отець Анатолій Козак. Відправляв богослужіння у світлиці. Пізніше ув’язнених відвідував отець Андрій Заяць. Римо-католицькі священики запропонували створити окрему каплицю для латинників, оскільки представники інших Церков вже мали свої каплиці. Отець Іван Заяць кілька разів теж відправляв у світлиці, а потім начальник колонії надав окреме приміщення, де почали обладнувати каплицю. Всі роботи виконали особи, котрі відбувають покарання у колонії. Виготовили вівтар у готичному стилі, прикрасили приміщення декоративною ліпниною. Тільки фігури Милосердного Ісуса і Матері Божої привезені.

Після посвячення каплиці отець Іван Заяць відправляє там богослужіння в неділю і свята, затверджені Конституцією України. Перебуває там від 10.00 до 11.30. На богослужіння приходять особи різного віку, від вісімнадцятирічних до семидесятилітніх. Декотрі з них раніше ходили до храму, інші взагалі були поза Церквою і тільки тепер шукають Бога. Священик каже, що ніколи нікого з них не запитує, чому прийшли до цієї, а не до інших каплиць.

“Ми хочемо щось почути про Бога і задати Вам питання,” – пояснюють ці люди. Переважно вони прагнуть поспілкуватися з священиком. Тому крім участі в Службі Божій значну частину часу займає спілкування з отцем капеланом. Він підготував вісім осіб до Таїнства Сповіді. Минулого року 25 грудня на Різдво Христове у віці 29 років був охрещений один з ув’язнених, котрий родом з Одеси.

“Душпастирювати у виправній колонії я почав за збігом обставин, і тепер вже маю певний досвід, - говорить отець Іван Заяць. - Таке капеланство відрізняється від праці в парафії. Наприклад, часто я заздалегідь запитую тих, що приходять на богослужіння, про що би вони хотіли почути наступного разу. Адже вони походять з різних середовищ, культурних і релігійних. Дехто відвідує усі каплиці. Деякі кажуть, що їм подобається не тільки латинська Літургія, а й те, що зі священиком можна легше поспілкуватися на різні теми, про проблеми і труднощі в особистому житті ув’язнених. Для мене найбільшою подякою є те, що ці люди залишилися в каплиці й приходять систематично на богослужіння. І вони теж так вважають. На Різдвяні та Великодні свята було до двох десятків осіб присутніх на Службі Божій. З дозволу начальника виправного закладу ми спілкуємося за скромним святковим столом з кавою, чаєм, тістечками.”

Користуючись нагодою, отець Іван Заяць попросив через Радіо Ватикан подякувати добродіям, котрі допомогли в формуванні бібліотечки релігійної літератури, яку читають також ті, хто відвідує інші богослужіння. Там надалі потребують такої допомоги, бо у виправному закладі дуже багато читають.
Ще такий приклад із капеланської праці. Не так давно на богослужіння прийшов лишень один чоловік. “Напевно, я вже приїжджати не буду, – сказав йому священик, – адже дехто вже звільнений, відбув покарання. Залишилось вас тільки п’ятеро, а сьогодні тільки ти один прийшов.”

А той чоловік запитав:
“Отче, чи Ви заради мене одного сюди б не приїхали?”
Мене це дуже зворушило, говорить отець Іван. Відповів тому чоловікові, що, звичайно, приїхав би, але...
“Та як я вже прийшов, то яке може бути “але”, – ствердив співрозмовник.

Цей чоловік увесь тиждень чекав, аби поспілкуватися з Богом. Бути на Літургії, порозмовляти зі священиком. То хіба можна відмовити в цьому чоловікові, котрий п’ять років ходить на Службу Божу? Тому варто їздити до каплиці у виправному закладі навіть заради однієї людини, котра хоче навернутися до Бога, підкреслив отець Іван Заяць.

Ще такий приклад. Один із тих, що відбували покарання, залишився у Копичинцях і тепер ходить до церкви. Він з греко-католицької родини із Закарпаття. Коли до виправного закладу з якихсь причин не міг прийти греко-католицький священик, то той чоловік приходив на богослужіння в римсько-католицькій каплиці. Священик з Хоросткова отець Іван Заяць додав, що чимало осіб, вийшовши на волю, телефонують йому і дякують за те, що мали можливість бути на Службі Божій, за спілкування з душпастиром за колючими дротами. Повернувшись у рідні міста і села, вони нині ходять до храмів і разом з усіма вірними прославляють Господа.

(Для Радіо Ватикану, К. Чавага, Львів)