Ця розповідь присвячена специфіці капеленства серед засудженних за різні скоєні злочини.
Своїми роздумами про душпастирство у Копичинецькій виправній колонії № 112 в Тернопільській
області з кореспондентом Ватиканського радіо поділився настоятель римо-католицької
парафії св. Архистратига Михаїла у Хоросткові отець Іван Заяць. Священик розповів,
що у 2002 році у згаданій виправній колонії єпископ-помічник Львівський Леон Малий
посвятив каплицю Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Це поки-що єдина на території
Львівської Архідієцезії римо-католицька каплиця, яка розташована у виправному закладі.
Дещо раніше там відбували термін покарання особи, котрі походили з римо-католицьких
родин. Через огорожу з колючими дротами вони бачили, що у Копичинцях є діючий костел.
До виправної колонії навідувалися православні священики, протестантський пастор. Від
ув’язнених поступило прохання, щоби до них приходив також римо-католицький священик.
Наприкінці 90-х років на короткочасні відвідини з ув’язненими спочатку почав приходити
отець Ян Кшисько, настоятель костелу в Копичинцях. Але він є громадянином Польщі,
тому не міг проводити богослужіння у виправній колонії, тож туди став навідуватися
інший душпастир - отець Анатолій Козак. Відправляв богослужіння у світлиці. Пізніше
ув’язнених відвідував отець Андрій Заяць. Римо-католицькі священики запропонували
створити окрему каплицю для латинників, оскільки представники інших Церков вже мали
свої каплиці. Отець Іван Заяць кілька разів теж відправляв у світлиці, а потім начальник
колонії надав окреме приміщення, де почали обладнувати каплицю. Всі роботи виконали
особи, котрі відбувають покарання у колонії. Виготовили вівтар у готичному стилі,
прикрасили приміщення декоративною ліпниною. Тільки фігури Милосердного Ісуса і Матері
Божої привезені.
Після посвячення каплиці отець Іван Заяць відправляє там
богослужіння в неділю і свята, затверджені Конституцією України. Перебуває там від
10.00 до 11.30. На богослужіння приходять особи різного віку, від вісімнадцятирічних
до семидесятилітніх. Декотрі з них раніше ходили до храму, інші взагалі були поза
Церквою і тільки тепер шукають Бога. Священик каже, що ніколи нікого з них не запитує,
чому прийшли до цієї, а не до інших каплиць.
“Ми хочемо щось почути про Бога
і задати Вам питання,” – пояснюють ці люди. Переважно вони прагнуть поспілкуватися
з священиком. Тому крім участі в Службі Божій значну частину часу займає спілкування
з отцем капеланом. Він підготував вісім осіб до Таїнства Сповіді. Минулого року 25
грудня на Різдво Христове у віці 29 років був охрещений один з ув’язнених, котрий
родом з Одеси.
“Душпастирювати у виправній колонії я почав за збігом обставин,
і тепер вже маю певний досвід, - говорить отець Іван Заяць. - Таке капеланство відрізняється
від праці в парафії. Наприклад, часто я заздалегідь запитую тих, що приходять на богослужіння,
про що би вони хотіли почути наступного разу. Адже вони походять з різних середовищ,
культурних і релігійних. Дехто відвідує усі каплиці. Деякі кажуть, що їм подобається
не тільки латинська Літургія, а й те, що зі священиком можна легше поспілкуватися
на різні теми, про проблеми і труднощі в особистому житті ув’язнених. Для мене найбільшою
подякою є те, що ці люди залишилися в каплиці й приходять систематично на богослужіння.
І вони теж так вважають. На Різдвяні та Великодні свята було до двох десятків осіб
присутніх на Службі Божій. З дозволу начальника виправного закладу ми спілкуємося
за скромним святковим столом з кавою, чаєм, тістечками.”
Користуючись нагодою,
отець Іван Заяць попросив через Радіо Ватикан подякувати добродіям, котрі допомогли
в формуванні бібліотечки релігійної літератури, яку читають також ті, хто відвідує
інші богослужіння. Там надалі потребують такої допомоги, бо у виправному закладі дуже
багато читають. Ще такий приклад із капеланської праці. Не так давно на богослужіння
прийшов лишень один чоловік. “Напевно, я вже приїжджати не буду, – сказав йому священик,
– адже дехто вже звільнений, відбув покарання. Залишилось вас тільки п’ятеро, а сьогодні
тільки ти один прийшов.”
А той чоловік запитав: “Отче, чи Ви заради мене
одного сюди б не приїхали?” Мене це дуже зворушило, говорить отець Іван. Відповів
тому чоловікові, що, звичайно, приїхав би, але... “Та як я вже прийшов, то яке
може бути “але”, – ствердив співрозмовник.
Цей чоловік увесь тиждень чекав,
аби поспілкуватися з Богом. Бути на Літургії, порозмовляти зі священиком. То хіба
можна відмовити в цьому чоловікові, котрий п’ять років ходить на Службу Божу? Тому
варто їздити до каплиці у виправному закладі навіть заради однієї людини, котра хоче
навернутися до Бога, підкреслив отець Іван Заяць.
Ще такий приклад. Один із
тих, що відбували покарання, залишився у Копичинцях і тепер ходить до церкви. Він
з греко-католицької родини із Закарпаття. Коли до виправного закладу з якихсь причин
не міг прийти греко-католицький священик, то той чоловік приходив на богослужіння
в римсько-католицькій каплиці. Священик з Хоросткова отець Іван Заяць додав, що чимало
осіб, вийшовши на волю, телефонують йому і дякують за те, що мали можливість бути
на Службі Божій, за спілкування з душпастиром за колючими дротами. Повернувшись у
рідні міста і села, вони нині ходять до храмів і разом з усіма вірними прославляють
Господа.