соціальні мережі:

RSS:

Радіо Ватикану

голос Папи і Церкви в діалозі зі світом

Іншою мовою:
Радіо Ватикану

Перша сторінка / Церква / Церква у світі

Мощі святих о. Піо та о. Леопольда Мандіча в Римі


Важливою подією у відзначенні Ювілейного року милосердя є перебування в Римі мощей святих о. Піо з П’єтрельчіни та о. Леопольда Мандіча з Падуї. Вони обидва належали до Ордену Братів Менших Капуцинів і обидва присвятили своє життя служінню в сповідальниці, хоч і в інший історичний період.

Мощі святих о. Піо та о. Леопольда прибули до Риму на бажання Папи Франциска, який у Ювілейний рік прагнув звернути увагу на один із суттєвих аспектів Божого Милосердя. Зокрема, Святіший Отець висловив бажання, щоб ці святі реліквії були виставлені у базиліці Святого Петра у Попільну Середу, у день, коли він надішле по всьому світу місіонерів милосердя, наділяючи їх особливим мандатом проповідувати й сповідати, аби вони були живим знаком того, як Небесний Отець приймає тих, які шукають Його прощення.

Реліквії святих капуцинів прибули до Риму 3 лютого. Першим етапом їхнього перебування у Вічному Місті була базиліка святого Лаврентія поза мурами, а другим – храм Христа Спасителя неподалік Ватикану. Тисячі римлян та прочан з усього світу, зокрема з країн Східної Європи, у молитовній тиші годинами очікували, щоб вшанувати мощі цих святих.

Пополудні 5 лютого розгорнеться урочистий процесійний похід з храму Христа Спасителя до базиліки святого Петра у Ватикані. Приблизно о 17:00 місцевого часу реліквії зустріне кардинал Анжело Комастрі, Архипресвітер базиліки Святого Петра і вони будуть розміщені перед головним престолом до 11 лютого, а у суботу, 6 лютого відбудеться ювілейна проща «молитовних груп Отця Піо» з усього світу, та працівників лікарні "Дім полегшення страждань", яку заснував о. Піо. Всі вони матимуть аудієнцію з Папою Франциском.

Правильною є думка, що про одних святих важко розповідати, бо про них майже немає інформації, про других розповідати важко тому, що про них і так «усі все знають». Як наприклад, про блаженну Матір Терезу з Калькутти, святого Папу Івана Павла ІІ або про святого отця Піо (1887-1968). Однак, варто про нього пригадати.

Франческо Форджіоне (святий отець Піо) народився 25 травня 1887 у містечку П'єтрельчіна в дуже побожній сім’ї Граціо та Марії Джузеппи. Вже від ранніх років відчув Божий поклик до священства, а про намір посвятитись на службу Господеві розповів своїм батькам 1901 року. 1 січня 1903 року, на Новий Рік, Франческо мав об’явлення, з якого довідався, що його життя буде постійною боротьбою із силами зла. У січні того ж року він вступив на новіціятське випробування до Отців Капуцинів у Морконе, де вже через рік одягнув монаший одяг і прийняв ім’я Піо. А 27 січня 1907 року склав вічні обіти послуху, чистоти та убожества.

У 1908 році брат Піо був змушений перервати студії з причини погіршення стану здоров’я і настоятелі відіслали його до П’єтрельчіни на лікування. Проте, 19 грудня цього ж року, не зважаючи на поганий стан здоров’я, брату Піо уділили нижчі свячення. Після доповнення богословський студії, 18 липня 1909 року в Морконе монах Піо був висвячений на диякона, а 10 серпня наступного року, у катедральному соборі Беневенто, з рук владики Паоло Скінозі отримав священичі свячення. Згодом настав час фізичного випробування важкими недугами, а після видужання отець Піо розпочав нелегку духовну боротьбу із демонами, які вночі часто надокучали праведному священику у його монашій келії.

18 березня 1918 року його призначили до монастиря у Сан Джіованні Ротондо. 20 вересня 1918 року, після роздумів над страстями і смертю Ісуса Христа під час молитви на вервиці, отримав стигми на руках, ногах і боці, як також інші знаки Христових мук. Однак, не зважаючи на отримані надзвичайні дарування (дар зціляти, навертати, дар білокації, безперервної молитви та сповідництва), у житті отця Піо розпочався період переслідувань, адже численні вірні почали прибувати до Сан Джіованні Ротондо з огляду на святого отця, що спричиняло певні незручності та непорозуміння.

У 1947 році, бажаючи довершити якогось діла, яке могло б стати знаком любові до бідних і терплячих, отець Піо заснував лікарню Дім полегшення страждань. Саме «Дім», бо ж задумом засновника було, щоб немічні почували себе там, як удома, і щоб цей осідок був справді місцем полегшення страждань, за допомогою молитви і науки. Завдяки щедрості численних вірних цей задум вдалось реалізувати.

22 вересня 1968 року святий Піо відслужив свою останню Святу Літургію, а наступної ночі відійшов по вічну нагороду в обійми Небесного Отця, Якому продовж життя був вірним сином. У момент смерті з тіла святого зникли стигми, які він носив протягом 50 років.

20 березня 1983 року на дієцезіяльному рівні розпочався його канонізаційний процес. У 1999 році він був проголошений блаженним, а вже 2002 року, на площі Святого Петра у Ватикані, у присутності багатотисячного натовпу вірних, Папа Іван Павло ІІ проголосив його святим, зазначаючи, що літургічний спомин про святого Піо буде 23 вересня, у день його народження для неба.

Від 1968 року мощі святого Піо спочивали у крипті невеликого санктуарію, де були виставлені для почитання вірними, а 19 квітня 2010 року відбулось урочисте перенесення його святих мощей з крипти старого санктуарію Матері Божої Благодатей до новозбудованого храму святого Піо.

Святий Леопольд Мандич (1866-1942) менш відомий від о. Піо, також був святим примирення та екуменізму. В першій половині ХХ сторіччя він втілив притчу про милосердного батька, що чекав «блудного сина».

Леопольд (в миру Богдан ) Мандич народився 12 травня 1866 в Герцег-Нові, в Австрійській імперії – тепер Чорногорія.  Він був передостаннім дитиною з шістнадцяти дітей Петра Антуна Мандича та Драгіци Царевич. Його батько був власником великого рибальського флоту і належав до знатного хорватського роду. З раннього дитинства він мав слабке здоров'я, що обмежувало його фізичні можливості.

Вступив в Орден Братів Менших Капуцинів у Венеції. 20 квітня 1884 року склав вічні обіти, прийнявши нове ім'я – Леопольд. 20 вересня 1890 року в Венеції був висвячений на священика. Під час Першої світової війни рік провів на засланні на півдні Італії, так, як був етнічним хорватом і громадянином Австро-Угорщини. Особливо сильно шанував Пресвяту Діву Марію, яку називав "моя Благословенна Володарка".

У 1909 році його перевели в монастир капуцинів в Падуї. Тут, щодня, після Святої Меси Леопольд відвідував хворих в лікарнях і та домівка. Протягом багатьох років він викладав патрологію в семінарії капуцинів. По 10-15 годин на добу він проводив у сповідальниці. Якось о. Леопольд сказав: "Я даю моїм каянникам тільки невеликі покути, бо решту роблю сам".

Він помер в монастирі в Падуї 30 липня 1942 року, у віці 76 років, через пухлину стравоходу. Перед смертю о. Леопольд передбачив, що місто, церква і частина монастиря будуть знищені, але додав, що його келія та сповідальниця залишаться неушкодженими. Так і сталося при бомбардування Падуї під час Другої світової війни. Він також якось сказав: "Священик повинен померти від тяжкості апостольської праці: не може бути іншої смерті, гіднішої для священика".

О. Леопольда вшановують як сповідника та апостола єдності, бо одним із покликань Леопольда було служіння задля поверненню до католицької єдності християн Сходу,  які відкололись. Він був зарахований до лику блаженних Папою Павлом VI 2 травня 1976 року і канонізований Папою Іваном Павлом II 16 жовтня 1983 року.