соціальні мережі:

RSS:

Радіо Ватикану

голос Папи і Церкви в діалозі зі світом

Іншою мовою:
Радіо Ватикану

Перша сторінка / Папа Франциск / Подорожі та візити

Екуменічна молитва в Єревані: Єдність – це не стратегічна вигода, але Господня вимога


Для здійснення жаданої єдності не вистачить бажання декого у Церкві, необхідною є молитва всіх. Пам’ять, пронизана любов’ю, здатна знайти нові й несподівані стежки, на яких підступи ненависті обертаються проектами примирення. Думками про це Папа Франциск поділився, промовляючи під час екуменічної молитви за мир на Республіканській площі Єревану. Ця наймасовіша за кількістю учасників подія стала завершальною в програмі другого дня Апостольської подорожі до Вірменії.

Зустріч відбувалася у формі Літургії слова, під час якої прозвучали псалми, читання зі Святого Письма та молитви. Католикос Карекін ІІ та Папа Франциск виголосили промови.

На початку Святіший Отець ще раз підкреслив, що дуже прагнув відвідати цю країну. «Для мене є благодаттю перебувати на цих вершинах, де під поглядом Арарату, здається, промовляє навіть тиша; де хачкари – кам’яні хрести – переповідають унікальну історію, пронизану непорушною вірою та нелюдськими стражданнями, історію, багату величними свідками Євангелія, яких ви є спадкоємцями», – сказав він, зазначаючи, що прибув сюди з Риму з братніми почуттями й обіймами всієї Католицької Церкви.

Глава Католицької Церкви відзначив, що протягом останніх років посилились стосунки з Вірменською Апостольською Церквою, звернувши увагу на той факт, що волею Божого провидіння ця зустріч відбувається саме в день спомину Христових Апостолів згідно з вірменським календарем. А цитуючи енцикліку святого Івана Павла ІІ «Щоб усі були одно» та Апостольське напоумлення «Радість Євангелія», зазначив, що вона є «не обміном ідеями, але обміном дарами».

«З великою радістю ми поділяємо численні кроки на спільній дорозі, пройшовши вже чималий шлях, і зі справжнім довір’ям вдивляємося у той день, коли з Божою допомогою об’єднаємося навколо престолу Христової жертви, у повноті Євхаристійного сопричастя», – сказав Папа Франциск, додаючи, що на цій дорозі «нас випереджують та супроводжують» численні свідки, між якими – чимало мучеників, що «кров’ю запечатали спільну віру в Христа». «Вони є нашими зорями в небі, які сяють над нами і вказують шлях, яким нам залишилося пройти на землі до повної єдності», – додав він.

З-поміж цих свідків Папа виокремив святого католикоса Нерсеса Шноргалі, який не лише «живив надзвичайну любов до свого народу», але також був «невтомним шукачем єдності», бажаючи здійснити Христову волю, щоб віруючі «були одно». «Адже єдність, – сказав Наступник святого Петра, – це не якась стратегічна користь, яку слід шукати для взаємних інтересів, але те, чого від нас вимагає Ісус, і що ми повинні сповнити з доброю волею та покладаючи всі сили, аби здійснити нашу місію: послідовно дарувати світові Євангеліє».

Згаданий святий Нерсес навчав, що для здійснення єдності «не вистачить доброї волі когось у Церкві», але необхідною є «молитва всіх». Тому, за словами Святішого Отця, ота спільна молитва одні за одних та одні з одними є чимось прекрасним. «Святий Нерсес, – вів далі він, – також зауважував необхідність зростити у взаємній любові, бо лише милосердна любов здатна оздоровити пам’ять та зцілити рани минулого, лише любов касує упередження й дає зрозуміти, що відкритість на брата очищає та покращує особисті переконання».

Такий шлях, як зауважив Єпископ Риму, вимагає залишити «заскорузлі принципи» та «власні інтереси», поступаючись любові, «яка понижується і приносить себе в дар». Ця любов, як навчав католикос Нерсес, здатна «розтопити закам’янілість християнських сердець, нерідко зосереджених на собі самих та на власних розрахунках».

«Не розрахунки й користі, але смиренна й великодушна любов притягає Отче милосердя, Христове благословення й повноту дарів Святого Духа. Молячись та люблячи від щирого серця одні одних, в покорі та відкритості духа, ми готуємося отримати Божественний дар єдності. Й далі рішучо прямуймо нашим шляхом, а, радше, біжімо до повного сопричастя між нами», – закликав Папа, завершуючи цими словами частину своєї промови, присвячену екуменізмові та переходячи до теми миру.

У світлі Христових слів з Євангелії від Івана: «Свій мир даю вам. Не як світ дає, його вам даю», Святіший Отець зазначив, що вони спонукають нас випрошувати в Бога того миру, якого світові не вдається знайти. «Якими ж великими сьогодні є перешкоди на дорозі миру, і якими трагічними є наслідки війн», – сказав він, скеровуючи свою думку до тих, які, зокрема, на Близькому Сході, були змушені все залишити й втікати, рятуючи своє життя від насильства й переслідувань.

«Не можу не думати про жахливі випробування, яких зазнав ваш народ: щойно минуло сто років від “Великого Лиха”, яке впало ваші голови», – вів далі Єпископ Риму, зазначаючи, що це «трагічне таїнство беззаконня» є «викарбуваним у пам’яті та випалене в серці». За його словами, пам’ятати про ці страждання не лише слушно, але й необхідно, щоб вони стали «пересторогою для кожного часу, аби світ ніколи більше не скотився у спіраль схожих жахіть».

У цьому контексті Глава Католицької Церкви пригадав про те, як християнська віра навіть серед «найтрагічніших сторінок вірменської історії» ставала «рушійною пружиною», що позначала «початок відродження». «Вона є вашою справжньою силою, яка дає змогу відкритися на таємничий і спасенний шлях Пасхи», – сказав Папа, зазначаючи, що рани, «завдані жорстокою ненавистю», можуть уподібнитися до Христових ран: після воскресіння, «перемінені любов’ю», вони стали «джерелом прощення і миру».

«Пам’ять, пронизана любов’ю, стає здатною ступити на нові й несподівані стежки, на яких підступи ненависті обертаються в проекти примирення, де можна сподіватися на краще майбутнє для всіх, де блаженними є миротворці», – сказав Святіший Отець, наголошуючи, що варто всім разом анґажуватися у справу закладення основ майбутнього, «яке не дасть себе поглинути обманним силам помсти», в якому невтомно творяться умови для миру, якими є «гідна праця для всіх, дбання про найбільш потребуючих та непримирима боротьба з корупцією, яку слід виривати з корінням».

«Дорога молоде, це майбутнє належить вам: прийнявши як скарб велику мудрість ваших старійшин, прагніть стати будівничими миру – не нотарями status quo, але активними поширювачами культури зустрічі й примирення», – закликав Наступник святого Петра, побажавши розпочати шлях «примирення між вірменським і турецьким народами» та щоб «настав мир також і в Нагорному Карабаху».

Як приклад, Глава Католицької Церкви навів ще одного святого вірменського народу – Григорія Нарецького, якого він проголосив Учителем Церкви і якого, за його словами, можна назвати «Учителем миру». Він молився за ворогів, благаючи Бога не винищувати їх, але – перемінити. У своїх молитвах він також «ототожнювався з найслабшими й грішниками всіх часів і на кожному місці, аби заступатися за всіх». «Ця його загальна солідарність з людством, – підсумував Папа, – є великим християнським посланням миру, наполегливим воланням, яке випрошує для всіх милосердя».

Наприкінці молитовної зустрічі відбулася зворушлива церемонія: вірменські діти з країни та діаспори висипали землю до вазону у формі Ноєвого ковчегу, в якому посаджено виноградну лозу, після чого Його Святість Франциск та Його Святість Карекін ІІ полили її водою, як символ нового життя.

Після завершення екуменічної молитви на Республіканській площі Єревану, в якій взяв участь також Президент Вірменії Серж Сарґсян, Папа і Католикос від’їхали до Апостольського палацу в Ечміадзині.