Misericordia et misera (9)

Роздумуючи в Апостольському листі «Misericordia et misera» з нагоди завершення надзвичайного Святого Року, присвяченого Божому милосердю над тим, що «одним з облич милосердя є відрада», Папа Франциск зазначає: «В особливому історичному періоді, такому, як наш, що серед багатьох криз включає також і кризу сім’ї, важливо, щоб сповнене відради і сили слово дійшло і до наших родин».

Глава Католицької Церкви пригадує, що дар подружжя є «великим покликанням», на яке слід відповісти у великодушній, вірній і терпеливій любові. «Краса людської родини залишається незмінною, незважаючи на так багато пітьми й альтернативних пропозицій», – наголошує він, цитуючи перші слова Апостольського напоумлення «Amoris laetitia»: «Радість любові, якою живуть в родинах, є також радощами Церкви».

«Життєва дорога, яка веде чоловіка й жінку до зустрічі між собою, взаємного кохання та складення перед Богом обітниці вірності назавжди, часто переривається стражданнями, зрадою і самотністю. Радість дару дітей не позбавляє батьків тривоги щодо їхнього зростання та виховання, щодо майбутнього, гідного того, щоб його активно прожити», – пише Святіший Отець, додаючи, що «благодать Святої Тайни подружжя не лише зміцнює родину, щоб вона ставала упривілейованим місцем для того, аби жити милосердям, але й зобов’язує християнську спільноту та всю душпастирську діяльність для того, щоб підкреслювати велику конструктивну цінність родини».

Однак, як зазначає далі Папа, ювілейний рік не може залишити поза увагою зору «складності» сучасної родинної дійсності. Але саме «досвід милосердя» вчиняє нас здатними «дивитися на всі людські труднощі з наставленням Божої любові». Не слід забувати про те, що «кожен носить у собі багатство й тягар особистої історії», а наше життя, з його радощами й болями, є «чимось унікальним і неповторним», що «проходить під милосердним Божим поглядом».

«Це вимагає, насамперед, від священика, – підсумовує Святіший Отець, – уважного, глибокого і далекоглядного духовного розпізнавання, аби будь-хто, без винятку, в якій би ситуації не жив, міг конкретно відчути, що Бог його приймає, брати активну участь в житті громади та бути включеним у той Божий люд, який невтомно прямує до повноти Божого Царства – царства справедливості, любові, прощення та милосердя» (ММ 14).

Наступним моментом, на який звертає увагу Папа, є смерть, пригадуючи, що Церква «завжди переживає цей трагічний перехід у світлі» Христового воскресіння, яке «відкрило шлях до впевненості майбутнього життя». І перед нами стоїть «великий виклик» у контексті сучасної культури, яка схильна «баналізувати смерть» або ж «приховувати її».

«До смерті, натомість, слід підходити і готуватися, як до болючого й неминучого, але наповненого сенсом переходу: як останнього акту любові до людей, яких залишаємо, і до Бога, до зустрічі з Яким прямуємо», – зазначає Наступник святого Петра, пригадуючи, що в усіх релігіях народження і смерть супроводжуються «релігійною присутністю». Христини переживають похорон, як молитву, сповнену надією для душі померлого і розради для тих, які переживають втрату дорогої людини.

«Я переконаний, – пише Святіший Отець, –  що за допомогою душпастирства, натхненого живою вірою, ми повинні допомогти відчути немов на дотик, наскільки літургійні жести та наші молитви є вираженням Господнього милосердя» (ММ 15).